взуті в залізо пернаті ноги місять суху пилюку.
жовтневий день схиляється до вечора.
важко різьблені жили – свідки важкого плуга;
сіллю посипані груди коня,
останнього в череді чесного,
важкого багатого дня.
він підіймав переліг, вергав глибоку дернину.
посторонки вгризалися в плоть,
бажаючи гризти й кості.
мухи так само вгризаються в ніздрі,
мов штурмова команда біля дверей бургомістра.
він подолав чотири графства з широм включно,
як летюче пір'я долає простір-час,
тягнучи якусь моренну глину,
чи мариновану дубину, чи сонячну машину
лиш заради відпочинку на м'якій соломі.
коні коронні, рухайте землю, що піді мною.
за ковзанням плуга сховалася ковзанка для дітей.
тепер вас обчислюють як небагатьох з останніх:
трактор прийшов, позбавив вас привілеїв.
дозвольте знайти вам кобилку для тяглости вашого роду.
ми влаштуємо вам весілля, якого не бачив світ.
ми поставимо вас пліч-о-пліч десь на святому узліссі,
щоб відправити чесний обряд добросовісно, про людське око;
по обряді відпустимо вас аж на день погуляти в нетрях,
де ви зможете повною мірою пити п'янке кохання.
матимеш подругу – не доведеться соромитися
своєї попруги, що з неї глузують люди, –
і з твоїх вісімнадцяти рук, окрасу могутніх плечей.
одного дня, коли в землі скінчиться нафта,
і взагалі поверне на великий глобальний мороз,
до тебе прийдуть олігархи, щоб благати
забути їм всі кривди, й повернутися
до віковічних цінностей: до праці,
до срібної гнуздечки й залізної підкови,
– до всього, що є сенсом розумного життя.
і ти не зможеш не погодитися: щастя –
не в тому, щоб нудитися розвагами й дозвіллям,
а в тому, щоб зітхнути, напружити всі м'язи
й поперти свого плуга без певної мети.
тим часом ви, мов танки, завмерли на верху пагорба
супроти вітру звідусюди, зі всіх крижаних долин.
за вами – згуртований світ, як бойова колісниця –
вас, можна сказати, запряжено в цілу планету земля!
сонце сідає – за ним навздогін
погналося наше військо. привези мені з цього походу
дещо: дубове колесо, посторонки з блискучої шкіри
й золоту поліцейську бляху – дарма, що вже впало небо,
бо звечора ми заварили дуже важку погоду.
– все одно. принеси мені гарну пісню:
бронзову, щоб назавтра запалити ясний світанок.
по всіх родючих гектарах поблискують краплі роси;
всі люди вже поснули, похнюпивши носи.
опівночі важкі залізні коні
з гуркотом пройдуть центральною вулицею.
місто на мить схаменеться – й знову провалиться в сон,
що важчий від смерти. агов! – гукає здивований вершник,
– я вам привіз трофеї! ви заслужили чи ні?
– наші важливі коні повернулися не додому
heavy horses, jethro tull
ID:
891059
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.10.2020 00:08:41
© дата внесення змiн: 08.10.2020 00:08:41
автор: Alisson
Вкажіть причину вашої скарги
|
