Не переношу темряву, пітьму,
Тому у віршах - всім дарую світло.
Я сонячну поезію візьму,
І ці рядки, наперекір всьому,
Коханням запалю своїм розквітлим.
Я щиро вірю – морок цей спаде,
Осяяний промінням теплих віршів,
Не буде присмерк в нім бриніти більше,
Своє я сонце – подарую іншим –
І темінь вже не з’явиться ніде.
Хай вірші – ті, котрими я живу
Дарують полум’яну насолоду,
Хай щедро ллється слово повноводе,
Хай світло возвеличує природу,
Чутливе серце ронить в синяву...
…Не переношу темряву й пітьму.
Чомусь згадала В. Маяковського: " Светить всегда, светить везде до дней последних донца. Светить - и никаких гвоздей! Вот лозунг мой и Солнца!" А тому - світіть!
мені соромно, Світланочко, та я мало читала Маяковського...Мені більше подобаються поезії В.Тушнової. Коли я навчалася в педагогічному, була на конкурсі поезії - мені сказали, що мої вірші схожі на її. Тоді й перечитала її всю.
та я не страждаю, пані Валентино! Просто я так відчуваю Спасибі, що заходите, дуже Вам рада. А ще - саме Ваша поезія мене надихнула сьогодні на вірш "Крихти"
Хай вірші – ті, котрими я живу
Дарують полум’яну насолоду,
Хай щедро ллється слово повноводе,
Хай світло возвеличує природу,
Чутливе серце ронить в синяву...
Гарно, Мариночко, сказали і тільки так! Доброго ранку Вам та насолоди від життя.
щиро дякую, пані Любо! Дуже приємно читати такий чудовий відгук від такої світлої поетеси, як Ви. Я Вам теж бажаю світлих думок і чистих, як роса поезій!