Ти мабуть пів світу мене самого,
Я мабуть пів світу тебе самої,
Кілька мікронів довжелезної дороги,
Ми мабуть трішки один одного герої …
Навіть якщо неймовірно далеко,
Хоч насправді близько й сміливо,
Крила позичу, попрошу лелеку,
Стану вітриськом, дощем брехливим …
Може так дуже себе я мучу,
Може тобі вже зі мною тісно,
Може ту хмару свою летючу,
Так зустрічаю неначе пісню …
Але якщо ти захочеш раптом,
Щоб замість хмари світило сонце,
Я її просто дощами витру,
Буду лиш другом і охоронцем.
Але якщо ти захочеш раптом
Зі мною по небу цьому летіти,
Я стану для тебе звичайним птахом,
Що крил не буде своїх жаліти …
Але якщо ти захочеш раптом
Землю ногами усю сходити,
Тобі мені лиш кивнути варто,
Буду тебе я нею носити …
Але якщо ти захочеш раптом
Покинути осінь і стати весною,
Я обійдуся холодним жартом.
Справді буває. Залишусь собою.
яке незвичайно красиве освідчення 
дякую дуже
дякую
