Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Котигорошко: Ільдіко ( прадавня оповідь) 5 - ВІРШ


Котигорошко: Ільдіко ( прадавня оповідь) 5 - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 16

Пошук


Перевірка розміру




Ільдіко ( прадавня оповідь) 5

З острахом, раз-по-раз недовірливо озираючись на мене з товаришами, афгули вели караван у своє поселення. Думка про те, що я подарував їм не лише життя, а й караван, все ніяк не могла втиснутись в їхні черепні коробки. Так я став вождем афгульського клану, книжнику. Не за правом народження, а за іншим, більш високим та значущим правом – правом сильного. Ніхто з афгулів і гадки не мав робити мені якісь закиди щодо цього. Адже так і було заведено в цих краях, та й не лише в цих… Через місяць під моєю рукою було дванадцять афгульських кланів, через два – мені корився весь Афгулістан. Як мені вдалося досягти цього? О, ні-і-і… Я не втопив ті убогі гори в крові, - Єздигерд усміхнувся, - Ну, по-перше, слава про моє нечуване для тих країв милосердя і щедрість швидко досягла найближчих кланів, і… Я, зі своїми новими підвладними, здійснив два три набіги на найближчі іраністанські села. Я показав гієнам, що не треба чекати *** якщо завжди можна мати вдосталь свіжого м’яса. Так, ті селянські комори зі збіжжям та кошари були легкою здобиччю, нікому було чинити нам більш-менш серйозний опір, але для мене головним була не кількість награбованого, а усвідомлення афгулами своєї сили. Отож, за два місяці я мав під своєю рукою кілька тисяч голодних хижаків. Так, це не було військо, але для задуманого мною вистачило б і такої сили. Все, що було мені потрібно – це моя Ільдіко і життя сатрапа Замбули. Закликаю у свідки всіх богів, книжнику – я геть не хотів зайвої крові! Протягом чотирнадцяти років мандрів я бачив немало смертей, я й сам забрав немало життів, але то все були воїни, або ті, хто зазіхав на моє життя. Я не вбивав заради розваги, заради грабунку, я не вбивав жінок та дітей і боронив робити це тим, хто був під моєю орудою, під страхом смерті. Це справедливо, книжнику: за смерть невинного – життя вбивці. Тож, погодься, життя сатрапа – невелика плата за загибель мого народу. Більшість цивілізованих людей дуже падкі на золото, а тому, я досить швидко мав у Замбулі достатньо шпигунів, щоб знати про звички та слабкості її правителя. Однією з таких слабкостей було полювання сагайдаків. Казали, сатрап був вправним лучником. Ось там, десь у степу, на полюванні я й хотів влаштувати засідку для нього. А Ільдіко… За наявності кількох підкуплених людей викрасти її з палацу та вивезти в гори під прикриттям афгулів не склало б особливих труднощів. Ні в Замбулі, ні у всьому Турані ніхто вже й не пам’ятав про малого юетші Єздигерда. Мої одноплемінники були всі до одного мертвими, а більше згадувати про мене було нікому. Тож чутки про якогось нового провідника афгулів, який взявся до об’єднання кланів зі мною ніхто не пов’язав. Та і вірили у ті чутки неохоче, бо всі знали: скільки існують афгули, стільки й гризуться між собою їхні клани. Зрештою, так велося серед усіх варварів… Лише Ільдіко… Я знав, відчував, що вона пам’ятає, я вірив, що вона чекає мене… Я відчував, знав і вірив… Ти віриш, книжнику у те, що наша доля написана богами ще до нашого народження? Віриш у те, що твій Мітра багато років тому прописав десь, що ти сьогодні, ось цієї миті слухатимеш мене і записуватимеш за мною? Знаєш, колись щось таке розповідав мені один божевільний шеміт, який намагався навернути мене до культу свого бога Елоха, великого і всемогутнього. Так він казав, що той бог у якійсь своїй книзі написав долю кожної, ненародженої, навіть, людини. І так на десятки тисяч років уперед. Ні, книжнику, не вірю… Боги дають нам силу і розум, але – не вирішують нічого за нас. Та і не чув я більш ніколи ні про того Елоха, ні про його послідовників. Мабуть-таки, то був плід уяви божевільного шеміта… Невздовзі я послав таємного гінця із листом до Ільдіко, в ньому моя тремтяча від хвилювання та відвикла від пера рука виводила, що роки чекання, туги і поневірянь нарешті позаду, що я чекаю лише сприятливої миті для воз’єднання з нею, коханням всього свого життя, а там, далі… Далі для нас відкриті всі дороги світу – Вендія, Замора, Зінгара… Будь-яке місце, яке вона вибере… Чи багато нам, двом закоханим, потрібно для того, щоб купатись у щасті, позбуваючись втоми самотніх років – маленький будиночок та невеликий квітучий сад… Якщо ж вона захоче більшого, то я кину до її ніг найпишніші палаци, зроблю її королевою будь-якого королівства… П’ять днів я не мав ні їжі, ні сну. П’ять днів я сновигав у нетерплячці очікування по горах. І ось нарешті мені повідомили, що повернувся гінець. Підстаркуватий щуплий туранець, схиливши голову у шанобливому поклоні, простягнув мені пергаментний звиток і мовчки відступив вбік, в очікуванні чи то винагороди за добру звістку, чи кари за погану. Мої тремтячі пальці, поки зламали печать, ледь не порвали тонко вироблений пергамент. Очі хапали шматки фраз: « … мій Єздигерде… всім серцем, але… на перешкоді… навіть не в перешкодах… донька і двоє синів, один з них – спадкоємець трону Замбули… кохала і кохаю лише тебе одного… читав «Жасмин кохання»… пам’ятала і пам’ятатиму… доля не дала… їдь сам, залиш мене… в моєму серці… прощавай назавжди… і тільки твоя Ільдіко». Розгубленість, нерозуміння, біль, що розламував груди – ось що я відчув, прочитавши того листа, книжнику. - Не вірю… - шепотів я неслухняними губами. - Я не вірю, що це писала вона, моя Ільдіко… - Хто?! Хто дав тобі цього нікчемного листа?! – я тряс переляканого гінця. - Пані… Мені передала його пані… І написаний нею власноруч переді мною, - перелякано белькотів старий туранець. Я наказав негайно сідлати коня. Я не вірив нікому, я не вірив власним очам, хоча й впізнавав почерк Ільдіко, оті граційні, ніби шиї газелей та лебедів вигини літер. - Ми – з тобою, ти не поїдеш сам - Брагі та Кром ступили крок до мене. - Ні, - відповів я після невеликої паузи. - Хтось із вас мусить залишитись, щоб тримати у вузді цих диких псів (я мав на увазі афгулів). - Кроме, брате, ти залишишся, а Брагі поїде зі мною. Сутінки вже переходили в темряву, коли ми з Брагі, з голови до п’ят закутані у плащі з розлогими каптурами, петляли кривими вуличками Замбули до палацу. Дивно… Стільки років минуло, а я пам’ятав цю дорогу так, ніби ще вчора скрадався нею до знайомої потаємної хвіртки, що вела у сад. Підкуплений напередодні євнух вже чекав нас там. - Зачекайте в альтанці, зараз я приведу пані, - з улесливою усмішкою зігнувся він в поклоні. - Що ти скажеш їй? - Скажу, що в альтанці на неї чекає її ясновельможний чоловік, Його Високість Сатрап Замбули. Бажає послухати її чарівний спів, - євнух зігнувся в поклоні ще нижче та усміхнувся ще улесливіше. Він говорив, протягуючи та якось «округлюючи» голосні і від того його мова була схожа на муркотіння кота, який лащиться до ноги господаря. - Тебе згодом може чекати покарання за таку брехню, не боїшся? - О, вельмишановний пане, - знову промуркотів раб, - Сахіб, тобто, я, бо це я Сахіб – боїться, дуже боїться, але та скромна винагорода майже зовсім компенсує мій страх перед покаранням… Майже… - Я зрозумів тебе, рабе. Тримай! – євнух хвацько зловив кинуту мною калитку, туго набиту золотими монетами і вона одразу потонула десь у баздонному рукаві його халата. - Я йду… Я йду кликати пані… - євнух Сахіб розтанув у темряві саду, мов примара. А вона майже не змінилась – так само граційна, так само прекрасна… Ільдіко… Моя Ільдіко… Сенс мого життя… Я рвучко скинув каптур і наші погляди зустрілись. Ільдіко зблідла, похитнулась. Мені здалося, що у неї підкошуються ноги, я кинувся, щоб підхопити її і… - Стій, Єздигерде! – рука Ільдіко м’яко, але владно вперлась в мої груди. - Хіба ти не отримував мого листа? - Так, кохана, так! І тому я – тут! Я прийшов за тобою! Ходімо! – я спробував обійняти свою кохану, але вона знову зупинила мене. - Я все написала тобі, Єздигерде! – голос Ільдіко дзвенів, мов гостра криця меча. - Я все написала тобі і рішення моє не зміниться! І раптом… Раптом вуста її затремтіли, очі наповнились слізьми, а голос став м’яким-м’яким, як колись, чотирнадцять років тому, коли вона вперше освідчувалася мені в коханні: - Єздигерде, милий, коханий… Прошу, прошу тебе… Не муч мене, не терзай мою зболену душу… Я не можу… Не можу піти з тобою… Бажаю, прагну до тебе кожною частинкою свого серця, але… Нам не бути разом, Єздигерде… - Я заберу тебе силою! Ільдіко відсахнулась від мене: - Коханий… Не треба… Не роби дурниць… Ти погубиш нас обох. Йди, прошу тебе, йди. Не змушуй мене… Бо я хочу, щоб ти жив, жив і був щасливим… - Немає мені щастя без тебе! – я знову кинувсядо Ільдіко, намагаючись схопити її. - Сторожа!!! Злодії в саду!!! – голос моєї коханої знову став гострою крицею. В одну мить сад заполонили десятки туранських воїнів. Частина з них, зімкнувши щити, відгородили від нас із Брагі Ільдіко стіною рухливого металу. Поки Брагі прикривав мою спину, я намагався пробитися крізь ту твердь до палацу, до своєї коханої, але – марно. То було, ніби кидатися голими грудьми на гранітну скелю у спробі зруйнувати її. Треба було пробиватись до хвіртки. Сокира Брагі широкими помахами прорубувала нам дорогу, тепер вже я прикривав його спину. Намагання туранців відрізати нас від виходу успіху не мали. З кожним помахом сокири велета-аса в повітря злітали то відрубана рука, то голова, то повітря розтинав дикий крик агонії, який втілював у собі марне бажання вижити із розпореним черевом чи перерубаним хребтом. На вулиці ми з асом знову помінялися місцями. На мій короткий посвист затупотіли неподалік копитами наші коні. Ще мить і ми вже мчали до Південної брами, сторожа якої теж вже була підкупленою. Лише далеко за містом, у передгір’ї, впевнено вже відірвавшись від погоні, я стишив коня. Жеребець Брагі теж зупинився. - Фу-у-у-х, відірвались, - відітхнув я витираючи піт із чола. А Брагі… Золотоволосий гігант Брагі, той, який хвалився, що бачив доньок самого Ізміра – бога крижаної пустелі, дивився на мене своїми широко розкритими сірими очима десятилітньої дитини і щиро-щиро усміхався. З куточка губ йому витікала тоненька цівочка крові, малюючи на золотій бороді вигадливий багряний візерунок. Все ще так само мовчки усміхаючись, Брагі завалився на бік і впав долілиць на землю. Зі спини йому стриміло добрий десяток чорних туранських стріл. Я миттю зістрибнув з коня і кинувся до друга. Дарма… Золотоволосий ас Брагі в цю мить вже входив у славетну Залу Героїв у супроводі дів-войовниць, які несли його зброю та обладунок…

ID: 862805
Рубрика: Проза
дата надходження: 28.01.2020 01:21:39
© дата внесення змiн: 28.01.2020 01:21:39
автор: Котигорошко

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (81)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Дикар, брукняк
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Галечка, рінь, градівка, лобак
Синонім до слова:  Камінь
Ігор Сас: - Наметень, кругляк
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Глиба
Синонім до слова:  Самозаймання
Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова): - самоспалах
Синонім до слова:  Заводити(включати автівку)
Пантелій Любченко: - Задрандулити.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Любов
Ооооо: -
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Ооооо: - Любов
Синонім до слова:  Художник
Svitlana_Belyakova: - Творець
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Зоя Енеївна: - Крайня частина(чогось).
Синонім до слова:  Камінь
dashavsky: - Впертий чоловік. :D
Синонім до слова:  Камінь
Svitlana_Belyakova: - Тягар
Синонім до слова:  Камінь
Genyk: - Душегуб
Знайти несловникові синоніми до слова:  Камінь
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Художник
Віктор Цвіт: - Живописець, малювальник, Живограф
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Віктор Цвіт: - Бік, грань.
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Genyk: - Залишок
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
Svitlana_Belyakova: - Лезо-подібний кордон...
Синонім до слова:  Кромка(чогось)
dashavsky: - Окраєць.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Кромка(чогось)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Ванна
Г. Орел: - Банна
Синонім до слова:  Художник
Марія Глорія: - Мордопис😅😅😅
Синонім до слова:  Халат
Зелений Гай: - Рушник з рукавами.
Синонім до слова: 
Genyk: - Відірвальниця
Синонім до слова: 
Юхниця Євген: - Сабантуй, небудні,відзначайниця, вшанувальниця
Знайти несловникові синоніми до слова: 
Sin el mar: - Свято
Синонім до слова:  Художник
Sin el mar: - Митець
Синонім до слова:  Художник
Genyk: - Малювальник
Синонім до слова:  Художник
dashavsky: - Богомаз.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Художник
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  Заводити(включати автівку)
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Стукіт
Літератор: - грюкіт,перестукіт ,
Синонім до слова:  Ванна
dashavsky: - Тіломийка.
Синонім до слова:  Стукіт
Svitlana_Belyakova: - Грюкіт
Синонім до слова:  Стукіт
dashavsky: - Морзе.
Синонім до слова:  Мафія
dashavsky: - Кліщ на тілі суспільства. :apple:
Нові твори