знайшла серед давніх коментарів. залишу
я пощу фільми, ролики та кліпи
з чужим стражданням, фолом та гріхом
з чиїмсь коханням, у якому сліпо
обоє тонуть, хлещуть батогом
по глядачеві: бачиш, дурню, бачиш
до чого пристрасть може довести?
на всіх любові й близько не настачиш
вона мине, залишаться... пости
з чужим відчутим, та не пережитим
із емоційним тиском на сльозу
в костюмі від Brioni - нічим крити
цей модний козир, дорогий на зуб?
ні, друже, фільми - то не натяк
і кліпи - то не серця тихий плач
і в мене не Chanel - звичайне плаття
Луі Віттон не шив для мене клатч
моє кохання не в штанів кишені
не в діамантах перснів і кольє
воно у пульсі серця, що у жмені
моїй давно. на те воно й моє.
о, так... о, так... тоді-то й ріжуть пальці,
здирають шкіру, милом душу труть,
бо то ж - інфекція... стражденнії страждальці,
напівкаліки, але, все ж, живуть...
о, я такий... цинічний та жорстокий,
бо й сам без шкіри, без душі, без рук,
напівсліпий, бо в крав у мене око
безвиході й відчаю хижий крук,
напівглухий, бо пронизАло вуха
скигління наболілої душі...
без почуттів, без волі і, без руху,
лиш тільки я, самотність та вірші
в них тисячі причин і всі вони лукаві,
сором'язливо струшують із рук
серцевий м'яз, у жертву чи "во славу",
то, що ж... нехай же бенкетує крук!
а потім - плачуть, згадують Голгофу,
той недоречний, непотрібний горб,
тихцем ті сльози заплітають в строфи
і зарікаються від тюрм і торб
(тюрм і торб, мабуть, неправильно якось, але вже, як є)
У Вас тут взаємозаперечність якась вийшла, НМСД:
у них, напевне, тисячі причин
щоб видалити, стерти, віддалити
не виковзне - до пальців прикипіло
врослося в шкіру, в душу, у життя
кому судити? тільки тому серцю,
яке лежить ізшкрябане з долонь
і що той плач у кільканадцять терцій,
якщо чужого сміху баритон
його розчавить, знищить, в порох втопче,
залишить пляму, тільки і того
і що думки - Мій любий милий хлопчик,
а я ж кохала одного його
Тут навіть не текст - тут харізма, така пристрасть і харізма, що... Ну от якби Ви були начальниця, підлеглі би валилися з ніг, коли заходили до Вас у кабінет, незалежно від того, отримати на горіхи чи навпаки вони завітали. Це добре
Дуже цікавий вірш! На мою думку, співпереживаючи героям, наприклад, хрестоматійного кіно «Сніданок у Тіффані» або «Касабланка», я не ототожнюю свій власний емоційний досвід з їхніми перипетіями. Особливо мене вразив рядок «моє кохання не з штанів кишені». Асоціативно він звучить для мене як слова «Моя любовь – не струйка дыма…» з танго «Вам возвращая ваш портрет». До вподоби Ваш твір!
але все ж іноді бачиш у кіно щось співзвучне. ба, навіть чуєш певні фрази, слова вже почуті десь, колись, якось. щоправда, своє сприймається інакше. а щодо кишені... у мене є твір, що розпочинається: «ще мить - і ми розійдемося по кишенях...». то я мала на увазі саме це. а взагалі надзвичайно приємно отримати такий коментар, як ви пишете - розлогий, глибокий, з можливістю розвинути думку, продовжити діалог. дуже вам за це вдячна!