В найвіддаленіші роки
Хвилі пам'яті нас відносять
І гойдають, і б' ють в лице...
Безупинно чайки голосять
І стискають, стискають кільце
Наших роздумів потаємних...
Обриваються нитки життя...
І по променях світлих і тонких
Нам дозволило майбуття
(Довжиною із наше життя)
До минулого доторкатись.
Там невидима є стіна,
Там не можна за руки братись,
Там -
завіса від майбуття,
Там межа,
де світам розділятись.
