Тіні в сутінках незримі,
Повертаю знову вас,
Та приходьте не для рими,
Нам прощатися вже час.
Розступіться мрячні тіні,
Зникніть з обрію навік,
З переливами тремтіння,
Лийтесь з човника повік.
Хлиньте образи бентежні,
В смуток взявши кутик губ,
Любі та беззастережні,
В жар кохання, в клекіт згуб.
Ще згадаються розмиті,
Риси страчених обличь,
Їх серця слізьми обмиті,
Мертвим сяєвом зіниць.
Розступіться мрячні тіні,
Із закляттям мертвих снів,
Розведіть палке горіння,
Із давно забутих слів.
Мов цезура між рядками,
Перса сповнюють життям,
Руки сплетені руками,
Сонце віддане устам.
Знаю, ти прийдеш Авроро,
З думи висотаєш жаль,
Осяйна і Світозора,
З поцілунком крізь вуаль.
Розійдуться мрячні тіні,
Згинуть з обрію навік,
І тебе візьму в обійми,
Як новітній чоловік.
Перше, що спало на думку після прочитання - вірші Блока. Ще К.Бальмонт та інші.
Це надихає, бо ж маємо бути в авангарді світової культури, а не тої переферії, що є зараз. Пишіть будь-ласка. Заради нашої української зіркової величі, пишіть.