ЗАКОХАВСЯ ВІТЕР
Закохалася зоря в роси вечорові,
І шепоче ніжно Вітру пісні колискові.
А той Вітер – розбишака: не вщухає, не чує,
То танцює гопака, то в клунях ночує.
То на кобзі, мов сліпий, страждальне, заграє,
Ще й дощами сльози ллє,
Й верби в зедлен гаї, - до землі все пригинає,
Та про щось своє, стиха в них питає.
-Ой ти , Вітре - небораче, чом спокою не знаєш,
Певно когось від душі давно ти кохаєш?
То іди за край землі, з нашої країни
Може там кохану свою знайдеш...та й серед чужини?
Задумався Вітер,
тополю хитає:
- На чужиночці коханої моєї немає!
Живе десь у цьому краї ...милая дівчина,
Люба мені від душі тілько Україна!
Ще здавна так повелося:
Як Дніпро ревіло,
Як порогами та й Воля козацька,
З виром, гомоніла.
Як степами та й до сонця -
сокіл літав. височенько
Покохав тоді Вкраїноньки,
Рідне я серденько!
За душу її добру та веселу,
За таланти від Бога,
Та за те, що у Світі
Стоїть: гордо та одиноко,
Усі на неї із заздрістю,
Палко зазирають.
Не кохаючи,
До шлюбу,
силою закликають.
Утомилася від зради та в селі сховалась.
Та дівчина-Україна й в мене закохалась.
Волю мою й силу духу відчула душею.
І за те я Україну підніму над Землею!
Анфіса Букреєва-Стефко
Світлина від Анфіси Букреєвої-Стефко.
