Каштани знову запалили свічі,
ввіткнули пірамідки у блакить,
а я думки свої зберу на віче,
бо в грудях все від болю клекотить…
Присяду під старим, крислатим дубом,
що сотні років дивиться на світ.
Чи козарлюга той гадав, чи думав,
що густо так розквітне пустоцвіт…
Куди поділась тяга до свободи,
чому пропала здатність міркувать?
Чом не хватає розуму народу
хоча б на пальцях рук порахувать…
Кого ми обираємо в гетьма́ни,
вручаємо кому знов булаву?..
Не вистачило чом аж двох Майданів
триматися хоча би на плаву?!
Мовчить сердега, нахиливши віти,
лише журливо листом шелестить.
Ми довго будем пам’ятать цей квітень,
як осінь зможем й зиму пережить…
7,9.05.2019
Гарне порівняння цвіту каштанів із пірамідками, напрямленими в небо. Сподобалось. І хочу виділити декілька рим-"свічі-віче", "віти-квітень", "дубом-думав". Подобаються такі неординарні, але професійні рими, коли римується наголошений склад, а закінчення чи суфікси різні. З пов. Олександр
Ця ситуація мені нагадує анекдот про алкоголіків, які пили метиловий спирт... Останній перед тим, як випити, просто заволав - спасіть... Тільки на гірше, на жаль...
щоб я сам і робив... 
