Пожовклий лист говорить з небом
Шепочеться тихенько , щоб ніхто не чув
Говорить синє: «Сумно тут без тебе,
Зривайся, політаєш, обійму...»
Слова солодкі, втриматись так важко...
Немає більше сил тримаючить тремтіть...
Але зірвавшись раз, не вернешся - це страшно
І від падіння вниз ніхто не захистить...
Говорить з небом лист пожовклий,
Його життя розділено на жаль —
Або зірватись з вітром в вир високий
І впасти, налітавшись - це не зовсім рай...
Або триматись гілки, пружної й міцної,
І милуватись небом тільки звіддаля,
Не скупатись в вирі, свіжим, вільним, синім
Лиш спостерігати, як встає зоря...
Тільки лиш дивитись, міцно ухопившись
За гілля, що й зовсім не трима уже...
Мріяти і снити, бачити й хотіти,
Думати, що потім, не тепер, не вже...
Говорило синє: «Полети, ти ж мрієш,
Всім єством так прагнеш обійнять мене!..»
На гіллях осінніх листя все висіло...
І із першим снігом падало гниле....
