Світанковий туман на озеро лягає,
Ранкове сонце виглядає із-за гори.
Біла лебідка свої крила опустила,
І опустила сумну голову до води.
-Лебедику, друже коханий мій ти милий,
Чому залишив ти мене саму в чужині?
Ти Батьківщину нашу пішов захищати
І відважним героєм там поляг на війні.
Сумно схилила білу голову лебідка,
З очей її стікає непрошена сльоза.
Ця непрошена сьоза.
Чого ж ти доле у мене така зрадлива,
Що залишилась з лебедятами малими,
З діточками нашими малими- жити сама?
Одумайтеся! Прошу я вас добрі люди!
Навіщо вам ця проклята братовбивча війна?
Що сіє смерть та страх і розруху повсюди
І кров*ю людською. Тою невинною кровю.
Мирну матінку земю нашу, рясно окропля.
.
Я вірю в те , що мир незабаром настане,
Я щиро вірю в те, що прийдуть щасливі дні.
І Україна скоро з розрухи повстане,
Бо за нами світ, бо живемо ми не одні.
І високо злетить ще в небо біла лебідка,
І висохне в очах її оця гірка сльоза...
Висохне в неї сльоза.
Зоря миру над Україною засяє
І возрадуються скоро усі люди щиро,
Возрадуюєть із ними і моя сім*я ...
