Наше серце як є – не буде
У насталім для всіх "ПІСЛЯ́".
Купу тріщин воно набуде
Із реалій цього життя.
Тих реалій, де всякій миті
Шанування завжди́ летить,
Не за книгами дні прожиті,
Слово "ЖИТИ" нас солодить.
Це та дійсність, де пташі стаї
Із "зеленки" скорили вись,
Чим сигнали нам посилають,
Що хтось близько до нас з'явивсь.
У тій дійсності слово "ТИХШЕ".
Означає цілком не ТЕ,
А наказ – причаїтись швидше,
Прислухаючись – що і де?
Здатний кожен в ній шерех тихий
Сповістити лиху біду
І година без бою – втіха
Для стоя́чого на посту...
Це реальність, де юні й смілі
Помужніють за день на п'ять.
І є інші, вже посивілі
Не в полтиник у двадцять п'ять!
І ми знаєм – людей немало
Не відпустить, як путь пройдем,
Із жорстких обіймань зухвалих
Вся ця дійсність, в якій живем!
Оригінал.
Наше сердце не будет прежним
В наступившем для всех «ПОТОМ».
В нем оставит немало трещин
Та реальность, где мы живем.
Та реальность, где каждым мигом
Приучаешься дорожить.
Та реальность, где не по книгам
Наслаждаешься словом «Жить».
Та реальность, где птичья стая,
Из «зеленки» рванувши в высь,
Нас тем самым предупреждает,
Как к нам близко подобрались.
Та реальность, где слово «Тихо»
Означает совсем не то,
А команду прижаться брюхом
И прислушаться - где и что?
Та реальность, где каждый шорох
Может предвозвестить беду,
И где час без обстрела дорог
Для стоящего на посту...
Та реальность, где молодые
Здесь взрослеют за день на пять.
Где иные уже седые
Не в полтинник, а в двадцать пять?
И мы знаем, что очень многих
Не отпустит уже потом
Из объятий довольно жестких
Та реальность, что в ней живём.
Автор Виктор Залевский
