Хата сміялась і плакала
всіма своїми глиняними закутками
й пролежнями
зітхала
пригортаючи приречених
зашкарублиими
немов потріскані черевики
віконницями
квочкою захищала
від світу
й вітру
а вони
разом з духами ночі
що повилазили з мишачих нір
чужих сновидінь
відчайдушно
на вістрі вогнику свічки
правили таїнство
М а л ь в и
дякуючи Йому
за ще одну мить
8. 07. 07
