В шафині на поличці,
Де складене взуття,
В маленькій суперечці
Сховався сенс життя.
У центрі тут стояли
Високі чобітки,
Мов з кришталю, сіяли,
Високі каблуки.
Лаковані холяви,
Підошва – лабутен,
І стільки коштували,
Що й уявить годЕн.
Їх господиня дуже,
Боялась зіпсувать,
Чи намочить в калюжі,
Підошви постирать.
Від цього лабутени
Набралися пихи:
У них блакитні гени,
Всі інше – мотлохИ.
А поряд з чобітками
Старі стояли кеди,
Стопталися роками,
Їм не відомі бренди.
На правому сперЕду
Уже протерлась дірка,
І від велосипеду
Лишився слід, мов зірка.
Блакить припала пилом,
Мандрованих доріг,
І відіпрати з милом
Її ніхто б не зміг.
Сміялись з них елітні
Високі каблуки:
- Чому, страшні й столітні,
Поклали вас сюди?
Нам поряд із такими
Не можна і стоять…
Ви з плямами масними,
З вас нитки он висять.
І як це господині
Взувати вас не сором?
Вже викинуть вас нині.
Або принаймі скоро.
А кеди на всі кпини
Спокійно проказали:
- Протерті наші спини,
Бо досить мандрували.
Були ми у Карпатах,
Говерлу підкорили.
В Парижі у палатах
Версалю ми ходили.
У Львові по бруківці
Ми бігали, стрибали.
А потім у криївці
Пательню куштували.
Варшава, Краків, Прага,
Берлін і Будапешт…
І ялтинська засмага
Торкались наших мешт.
Ми бачили світанки,
Ми зорі рахували,
На сотні різних ганків
З хазяйкою ступали.
В задумі лабутени,
Підбори, мов присіли.
В відвертій такій сцені
Сказати щось, не сміли.
Задумалось елітне,
Брендоване взуття
Про власне непомітне,
Припилене життя.
А що тобі пасує?
Яке твоє взуття?
Ти – той, що десь мандрує?
Чи шик – твій стиль життя?
