Висловив хтось мудрий думку точну
Та і передав її синам:
«Люди гірші, ніж здаватись хочуть,--
Але кращі, ніж здаються нам!»
* * *
--Ти прагнеш Слави?
Це—річ лукава!
Це Божий іспит,
Це Божий тест:
До золотої корони Слави
Обов’язковий додаток—Хрест!
* * *
Не встигаю, не встигаю!—
Хоч і марно час не гаю:
Всім, де можу, помогаю,--
А все рівно—не встигаю!
Всім, як можу, помогаю,--
Але сам я знемагаю:
Мені б ще таких, як Я,--
Встигла б все наша Сім’я!!!
* * *
…І не благай: все піде нанівець!—
Вже клацає зубами Зграя ця:
Тут кожен—молодець проти овець,
А проти Молодця—і сам вівця!!!
* * *
…Давно мене на цвинтарі чекають,
А я барюсь—та з мухами борюсь!
Не б’ю,--а свої вірші їм читаю:
Мухи самі здихають від нудьги!!!
* * *
…Я ще Тут, я ще Я,--
Але час надійде
Бути всім—і нічим,
Бути скрізь—і ніде!
* * *
«Чиясь Думка»
…Лишень поглянь на свій святковий стіл:
Для твого щастя вмерла вся Природа!
Тож—будь! І доки віку—Їй служи:
Люби Її, відроджуй, бережи!!!
* * *
…Які вже там прибутки
Вам від мого життя!—
Мені би вам хоч збитки
Якось відшкодувати!!!
* * *
Дурні часи, дурні пісні…
І я, дурний, живу, як в сні…
Чого ж я жду в такі літа?!—
Жду, що надійде Бабця Та---
І скаже лагідно: «Ходім—
У Світлий Край, у Вічний Дім!»
* * *
--Народ жадає Хліба і Видовищ!
--Нема проблем!—сказав товариш Сталін,--
Дбаю про всі народи Я не зайво:
Всім будуть—Сухарі й Північне Сяйво!!!
* * *
ПереКумізація у Владі:
Новий Вождь—і скрізь нові Куми!
* * *
«Думка Фалеса»
…З диких тварин найгіршим є Тиран,
А з-поміж одомашнених—Улесник…
* * *
--Коли вже Людство покінчить з Війнами?
--Тоді,--як Війни покінчать з Людством!!!
* * *
«Думка Фрідріха Дюренматта»
…Державу називають Батьківщиною—
Коли на Вбивство кличуть громадян…
* * *
…Те, чого Бог не дасть украсти,--
Ніхто на світі не украде,
А те, що вкрасти Бог дозволить,--
Вже аніхто не вбереже!
* * *
Щасливий, хто в дружній зродився Родині,
Де всі у любові та згоді єдині,
Де серце добра, як жебрак, не благає,
Де Злагода жити усім помагає!
Нещасний довіку—хто Родичів має,
Сім’ю, де ніколи гаразду немає,
Де чвари та сварки тривають запеклі,
Де вічні страждання,--як в лютому Пеклі!!!
* * *
…Усі «щирі українці»
Дуже сало полюбляють…
Тому й люблять підкладати
Одне одному «Свиню»!!!
* * *
…Залежно від обставин
Одні й ті самі люди—
То янголи люб’язні,--
То знавіснілі юди…
І звучить слово «Люди»--
Ніби «Люб’язні Юди»….
* * *
Що таке Суспільство?—
Віртуальні Джунглі:
Тут вас і врятують—
Тут вас і з’їдять!
* * *
«Народ скаже—як зав’яже!»
Народна Приказка.
…Все, що влучно сказано,--
Як Вузол, зав’язано:
Спробуй розв’язати—
І краще сказати!
* * *
Вічний Час летить, як птиця…
В безвість точиться життя…
І зникають наші Лиця
В Неосяжжі Небуття…
* * *
«Епітафія Робесп’єра»:
«…Ти на могилі Ката затужив?!—
Якби Він був живим—Ти вже б не жив!!!»
* * *
Павіан Гриціан—
Ой, жахний Графоман!
У макітрі—туман,
А Грицько-Графоман
П’є горілку, як мед,--
І все гірші,
Наче той кулемет,
Строчить Вірші!!!
* * *
«Дурникуватий вірш про дурну Смерть»
…Можна вмерти в бою—красиво,
Можна вмерти у ліжку—сиво,
Експресійно або статично,
Естетично—й неестетично:
Можна вмерти—в люб’я екстазі,
Можна вмерти—на унітазі,
Можна вмерти—вином упившись,
І галушкою подавившись!!!
* * *
«Про моє безглузде Народження»
…Приніс Лелека мене—в Пекло…
А думав я—що в Райський Сад!
…Пройшов життя, як Сад Досад…
…І жду тепер того Лелеки,
Що віднесе мене Назад!!!
* * *
«Іронічний погляд на Історію»
…Мільйон Шабель кресало—
За ковбасу та сало…
…Яка-то була Сила!!!
А Дурість—всіх скосила!
Де всі лізуть в Гетьмани—
Мрії про Рай—омани!
Де чубляться в незгоді,--
Чекати Щастя—годі!!!
* * *
«Словограйні дурниці»
--Люблю юних Дів я!—
Любе Їх медів’я
Солодко вилизую
І зверху, і знизу я!!!
* * *
--Люблю тебе, Моє Серце:
Поцілую і в гузенце!
* * *
--Любий мені до щему
Кожен мізинчик Твій,--
Моню моя згущена,
Меде солодкий мій!!!
* * *
--Цілувати плоть Жоні—
Вже не хочеться мені…
А любій кумі Явдосі—
Цілував би все і досі!!!
* * *
«Чиясь Думка»
…Щоби не колотись об Ожину,
Щоб гріти серця Любові сяйвом,--
Поцілуйте зайвий раз Дружину:
Це ніколи не буває Зайвим!!!
* * *
Олена Теліга… Леся Українка…
Наш найкращий Лицар,--
Де не гляну,--Жінка!
* * *
Жінкам несіть букети і вінки:
Найкращі наші Лицарі—Жінки!
…А що зробили тут Чоловіки?!—
Лише, як Дурні, гризлися Віки!
У ревнощах шаблями все махали—
І всю Вітчизну—к Бісу промахали!!!
…Покинув своє Військо
Хоробрий Дорошенко,--
Бо гралась його Жінка
З козацтвом хорошенько!—
І за зрадливу Жінку,
Що гралася в барвінку,--
Програв і свою Славу—
І втратив геть Державу!!!
…Історики тепера
У вічній суперечці:
«Де втратили Державу?!
--Та здуру—десь у «Гречці»!!!
* * *
Не можемо жить без Імперій,--
До величі прагне Дух наш:
Нам дай всепланетних містерій,--
Космічну подай Неосяж!
…Якби ж могла Дійсністю стати
Утопія серця стара:
Усі Племена об’єднати
В Імперію Згоди й Добра!
* * *
…Там сидять Вожді нові
З товстими пузами…
…А Грицько—сидить в траві
Тут, за гарбузами!
…Там—сто-ріками ллють Кров,
Світ у Злі яріє…
…А Грицько—все про Любов
Усесвітню мріє!!!
* * *
Якби не бачити ніколи
Як Кров яскріє на снігу,
Як топчуть чоботи Убивці
Квітучу Юність і Снагу,--
Якби не бачити ніколи
Як дивна нищиться Краса,--
Якби не чуть як Плач і Стогін
Летять Прокльоном в небеса,--
Якби повік, повік не знати
Людської чорної Злоби,
Якби й думок про те не мати,--
Якби, якби, якби, якби!!!!
* * *
Навчились людей люди зомбувати,
Мільйонами труїти і вбивати,--
І здатні вмить Планету зруйнувати,
І навіть Всесвіт… Не навчились лиш
Безсмертя собі вічне здобувати…
* * *
Якби всіх нас на Ласку і Любов,
На Мудрість і Добро зазомбувати,--
Ми б не плодили Нелюдів на світ—
І розучились ближніх убивати…
* * *
Самі іще Розумом—Діти,
Дітей на цей Світ плодимо,--
Не знаючи—Хто ми і Звідки,
Куди і Навіщо йдемо?
* * *
Злі Думки—на відстані вбивають,
Як отруйні стріли… Якби ми
Їх в одну Потугу спрямували—
Всесвіт би дощенту зруйнували!!!
* * *
Якщо відкинути рації
Егоїстичних Ідей,--
Ділиться Світ на дві Нації:
Нелюдів—і Людей…
* * *
…Я дізнався,--Світом
Поблукавши всюди:
Нелюди—скрізь Нелюди,
А Люди—скрізь Люди!
* * *
Що в одних Бог відніме—
Теє іншим і дасть:
Наше щастя снується—
Із чиїхось нещасть…
* * *
Якщо Розум у нас є—
Щастя сонцем осяє,
А, як бракне нам Ума,--
То і щастя нам нема!
* * *
Хай Час пащеку розверзає,
Хай споконвіку Смерть лютує,--
Ніщо безслідно не щезає,--
Лиш мімікріє і мутує…
* * *
Є в людини завжди два Лиха,
Що ніяк їх не заторочиш:
Коли хочеш—але не можеш,
Й коли можеш—але не хочеш…
* * *
«Фрази з «Декамерона»
ФФФ
Слово до слова—
Та й сварка готова!
ФФФ
У голові думу—
Як на морі шуму…
ФФФ
Рідко діло не зробиться,--
Якщо двом заподобиться.
ФФФ
Заживаймо світа—поки юні літа,
Бо в гіркому диві будем в літа сиві!
* * *
«Слово до Виборця»
(Крамольно-Іронічне)
--Не обирай Худих до Влади:
Ці голодранці ще голодні!
Мусять вгодовані, як свині,
Бути Обранці всенародні!
Якщо не влазить в телевізор
І пузо Гетьмана і пика,--
Значить, не буде з ним голодна
Держава вся мільйоннолика!!!
* * *
«Кандидату у «Патріоти»
(Крамольно-Іронічне)
«Патріотизм—останній прихисток Негідника»
Лев Толстой.
--Якщо огидна твоя врода,
Якщо в тобі душа сволоти
Й крім Зла, нінащо ти не годен,--
Записуйся у «Патріоти»:
Відтак—чини свої злочинства,
Грабуй, ґвалтуй і убивай,
Лий кров людську---і все те свинство
Ім’ям Вітчизни прикривай!
Руйнуй дощенту усі «Трої»,
Де твої недруги живуть,--
І не Злочинцем, а Героєм
Тебе в Легендах назовуть!!!
* * *
Все поглине матінка-Земля,
Вкриє забуттям, як мури Трої:
Зрадники й негідники—здаля
Будуть виглядати, як Герої!
* * *
Кат катує Ката—
І куди тікати?
Катові на Ката—
Марно дорікати!
Кат катує Ката,--
А той Кат лютує,
Що його катують,--
А не він катує!!!
* * *
Звірі—були людяні,
А люди—звіріли…
…І летять крізь Ери
Зла отруйні стріли…
* * *
З людьми лихими—що не Століття,--
Все—чорночасся і лихоліття!
Із Хижаками—й Космічна Ера,--
Немов Дикунства жахна печера!
* * *
Хоч люди вже у Космос
Літають,--все ж вони
Інстинктами своїми
Ще й досі Дикуни…
* * *
Прогрес ракетами сяйнує—
В Космічний Вік живем… Та ба:
У Душах досі ще панує
Дикунства Кам’яна Доба…
* * *
Хоч ракети в Космос вже виходять,--
Шле Дикунство й досі нам «Привіт»,--
І Вожді приходять і відходять,--
Залишивши винищений Світ…
* * *
Нас легко в Час Дикунства повернути,--
Ця справа нескладна, але дієва:
Струм, газ і нафту досить перемкнути—
Й знов будем жити, як Адам і Єва!
* * *
Як то любо в небесах літати!
Добре було б сісти в зореліт—
До сузір’їв золотих дістатись,--
І ніколи вже не повертатись
У цей хижий і жорстокий Світ!!!
* * *
Земне життя—кривава твань…
Та в нас, як Бог, живе Кохання,--
І це єдине виправдання
Нікчемних наших Існувань…
* * *
Схоластик, агностик, лайдак, демагог,--
Мов Зайда, цим Світом тиняюсь…
Кохання—єдиний мій Істинний Бог:
Йому одному поклоняюсь!
* * *
Хто вигадав квіти жінкам дарувати?—
Сумнівна символіка в цьому дарунку:
Усі квіти в’януть,--і мов натякають,
Що Час зів’ялить і Красуню-чаклунку!
* * *
«Тандем Секс-Виродків»
(Крамольно-Іронічне)
…Ухопив Маркіз де Сад
Та за *** Мазоха:
Хер—тріщить, Мазох—пищить
Та жалібно оха!
І одначе,--кожен рад:
І Мазох—і звір Де Сад!
…Отакі-то, Брат,--Овва!—
Є на світі Секс-Дива!!!
* * *
…Старі Імперії були
Мудріші,--мовить мушу:
Вони податки лиш тягли,--
Але не лізли в Душу!!!
* * *
Живемо—як Сім’я Кайдашева:
Все в нас Чвара триває дешева,
Все в нас точиться Бійка кривава…
Зате як ми співаємо—Слава!!!
* * *
…Як прикраси із Генія злущились—
Він як грішний постав чоловік…
…Не ліпіть позолоту на Ідолів,--
То вона і не злізе повік!
* * *
…А тепер такі на світі Війни,
Що не оспівав би і Гомер…
…Страшно прокидатися в цім Світі—
І тремтіти, поки ще вмер!
* * *
«З Крамольно-Іронічного»
…То Він—тамка, то Він—тутка,
То—в ярок, то—на горбок,--
Політична проститутка,
Політичний Колобок:
Скрізь Він—зрадник і приблуда,--
Світом котиться, мов гість…
…Але десь якась Лисиця
Неодмінно Його з’їсть!!!
* * *
--А ми такі хороші,--
Як Найманці з тюрми:
Все продамо за гроші…
Де гроші—там і Ми!!!
* * *
Пам’яті Убитого Іроніста Олеся Бузини—
Ностальгіста Царської Імперії, де Українці
Посідали Найперше Місце…
«На городі—Бузина,
А в Києві—Дядько…»
А той Дядько Бузину
Так не любить—що аж ну!!!
Бо той вредний Бузина
Правду в очі каже,--
А тій Правді Гіркій--рот
Ніхто не зав’яже!
Жалить Правда, як Змія,
Ми ж—Брехні каліки…
…А отрута—знаю я,--
Ще й цілющі ліки!
Брехні Ера відійшла,--
Тепер—Правди Ера…
…І сміється Бузина
З їдкістю Вольтера!!!
* * *
Колись я в Казку рожеву вірив,--
Та вдарив Розчар, як в серце ніж…
Боюсь не звірів,--а Людозвірів:
Нема на світі потвор страшніш!!!
* * *
В цім світі Катаклізмів
Та Криз—нехай їм грець!—
Я повен Оптимізму,--
Як в домовині Мрець!!!
* * *
Закон Світу—Хижацтво
І Грабунок-Розбій,--
Цеї Істини не переграти:
Якщо в тебе є Щось—
Завжди знайдеться Хтось,
Що захоче те Щось відібрати!!!
* * *
Весь вік шукав я Правди—
І висновок мій ось:
Не можна існувати,--
Не кривдячи когось…
* * *
Егоїзмом просякли
Всі людські Молитви…
Чи за Світ—чи за себе
Ревно молитесь ви?!
Треба в Бога благати
Не дарунків собі,--
А благать, щоб не згинув
Світ у горі-журбі!
* * *
«Недобрі люди»
…Отак вони весь вік вікують:
Не дружать любо,--а вовкують!
Гляну на них—і враз тужити:
Я в злі не можу й дня прожити!
Де нема згоди і Любові—
Там вічні ріки сліз і крові!
* * *
--Гуси, гуси—лебедята,
Візьміть мене на крилята:
Віднесіть мене туди,
Де нема журби-біди,--
Де усі живуть в Любові,
Де життя—не хижий ліс,
Де не ллються ріки крові
І струмки солоних сліз!!!
* * *
Чоловік пройшов Недобрий—
І недобра впала тінь,
І засохла, і зів’яла
Живих квітів золотінь…
…А якщо Людина Добра
Десь пустелею пройшла,--
Любоквітними садами
Та пустеля розцвіла!
* * *
Одні—створюють Порядок,
Інші—створюють Хаос…
Одні—Бджоли медоносні,
Інші—рій злостивих Ос!
* * *
Я все життя—терзався:
Любив—гузнолизався…
Ішов—і ослизався—
І в прірви заверзався…
…А Серце моє—мліло:
Мені за Всіх Боліло!!!
* * *
…Гидкий Бруд, що в’ївся у Тіла…
Ще гидкіший—Бруд, що в’ївся в Душі!!!
* * *
…Коли любив—я Ангелом здавався,
Як розлюбив—то Чортом показався!
…Любив би я і досі вас, Небоги,--
Та вилізли у вас—Чортячі Роги!!!
* * *
«Про вічні міжнародні Чвари»
…Навіщо злобитись
Та люто чубитись?!
Навіщо нам битись—
В крові й багнах ритись?!
…Треба в Згоді жити,
Треба Всім дружити,--
Треба Всім любитись,
Жить—та й не журитись!!!
* * *
…Обіцяв—носити на руках,
А потім—котив на носаках!!!
* * *
На Слово—масний,
Та на Діло—пісний!
* * *
Великі Нації—це суміш Етносів…
* * *
Як безліч всотують приток
Річок великих води,--
Так з різних Етносів-Племен
Складаються Народи…
* * *
Змішуються Етноси
Й генетичні Коди,--
Хтозна: чи для користі,
А чи то для шкоди?!
* * *
Скіфи розчинились в інших Етносах,
Світ змішавсь, як Золота Орда:
І Варяг сидить у Слов’янині,
І Монгол із нього вигляда…
* * *
Так, як мохом обростає камінь,
Обросла Минувшина легендами—
І вже годі знати: де там правда,
А де просто вигадка-брехня…
* * *
Помандруй Планетою—
І побачиш всюди:
Є лише дві Нації—
Нелюди—і Люди!
* * *
Безліч Етносів на Світі—
І є всюди свої «Юди»…
Але Націй взагалі-то
Всього дві: Нелюди—й Люди!
* * *
…Що мені Монголи—злі Ординці,
Що мені—Татарські ті навали,--
Якщо наші «рідні» Українці
Людей вели в Ніч—і Катували,
Різали живих—і лютували,
А потім—Сокирою по лобі,--
Як бідну Худобу,--Убивали!
…Якщо треба Вбить,--
В Чорти не луч:
Убий свою Жертву,--
Та не Муч!!!
…Душа Її—в Небо полетить…
…І, може, твій Злочин—Бог простить!!!
* * *
Пам’яті Убитого Олеся Бузини…
…Ти гірку Правду нам усім казав—
На власній шиї Зашморг зав’язав…
…Та Кулею Тобі заткнули Рот:
Нехай в Брехні Легенд живе Народ!
…Якщо згадати Злі старі Діяння,--
То Як нові творити Злодіяння?!
…Як будуть Правду знать,--то плюнуть Лохи
На всіх Катів Новітньої Епохи!!!
* * *
В кожного Народу—своя Правда,
В кожної землі—своя Краса,
Свого Бога ласка і розрада,
І Молитва, й Пісня, і Яса…
Кожен сам собі у Рідносвітті—
Пан-Володар, Радник і Суддя…
…І допоки Сонце в Небі світить—
Непорушний цей Закон Життя!
* * *
«Дурникуватий Каламбур Гриціана»
…Вию з нудьги, як Вовк у ваті,--
Бо всі навколо—Вовкуваті!
Усі думки мої—понурі,
Бо Я—Вівця у Вовчій шкурі!!!
* * *
«З моїх Крамольних Віршів»
…До Всіх Серцем повний Гречності,---
Не Ахмет, і не Іван,--
Я теж повен Суперечності,--
Як ті «Біблія» й «Коран»…
…І все мрію розтопить
Ворожнечі Кригу:
Про Братерство Всіх створить
Для Всіх—«Святу Книгу»!!!
* * *
…Як з Любов’ю Всім слугую,--
Не журюсь і не нудьгую…
…А, як скрізь Війна-Вражба,--
Все мені Печаль-Журба!!!
* * *
--Мій Боже! Я з Любов’ю Всім слугую…
Та де мені подіть Печаль гірку:
Чого усі Народи—Твої Діти,
Усі Твої Любові Діти-Квіти,--
Чого ці дивні Квіти ворогують
В Твоєму Різнобарвнім Квітнику?!
* * *
…У нас—різні Біоритми,
Різні Зореверти..
…І б’ємось біля Корит ми:
Треба ж Свиням жерти!
…Ближніх—зажираємо:
Всі—мечем махають!
…А тоді зітхаємо:
«Чом Нас не кохають?!»
* * *
…Віднесли на «марах»
Мудреця Омара,
Віднесли й Тараса…
В тому-то і Суть,
Що життя минає,
Як у небі хмара…
…І мене, дурного,--
Також віднесуть!
* * *
…Ото й пожив: обріс Гріхами,--
Як хвіст собачий реп’яхами:
Не Хтів,--та нахапався їх,--
Як Сірко—Бліх!!!
* * *
…А ось і Лихо: іде тихо,
Нечутно Лихо йде—
Ще й Лишенят, як мишенят,
Вервечкою веде!
* * *
«Естафета Вічності»
…Співаки—вмирають,
А Пісні—лишаються…
…І молоді Правнуки
Піснями втішаються!
Поети—вмирають,
А Слова---лишаються…
…І молоді Правнуки
Віршами пишаються:
Старим—надихаються,
Своє Нове—творять…
…І так всю Історію
З Естафет Історять!
* * *
«Гірко-Іронічне»
…Якщо Голову стинають—
Жалкувать свій Чуб—дарма!
А, якщо Ти зовсім Лисий,--
То й причин Жалю нема!!!
* * *
…Інтерпретацій Правди—безліч,
А Правда є завжди—Одна:
І дуже часто—не солодка,
А, як полин, гірка Вона!
* * *
Правдолюби щирі—
І Брехливці ниці,--
Кожен Своє дзвонить
На своїй дзвіниці!
* * *
Я думав: сяйлива Венера
Із золотом кіс на плечах…
А Правда—огидна Мегера
З кривавою смертю в очах!
* * *
Любі нам Іллюзії рожеві…
Та коли розвіється туман,--
Стане ясно видно Глядачеві,
Що ми звали Правдою—Обман!
* * *
…До Раю,--все це бачить і Феллах,--
«Святі» одвіку їздять—на Ослах!
* * *
Любить завжди білих Коней
Герой, що здатний на відвагу…
А Жрець лукавий—надає
Ослам вухатим перевагу!
* * *
«Довговухому Лоху»
…Солодом промов заллють
Вуха тобі, Турку,--
І у борщ свій обскубуть,--
Як ту дурну Курку!
* * *
…Я у вічних боргах не позбудусь Одчаю:
Одному—віддаю, а у трьох—позичаю…
І чим довше живу—все нових наживаю…
І як збутися їх—свідок Бог!—я не знаю!
* * *
…Всіх любив—і про Любов
Любо мріялось…
Та не так життя збулось
Та сподіялось!
…Квіти ті, що я любив,--
В багно втоптані…
Мрії—вир життя розбив…
І Жаль от мені!
* * *
«Мій Реквієм—безвинно Убієнним…»
…Знищених у Війнах злих,
В злих ділах,--
Хто згадає тепер тих
Бідолах?!
Всіх, замучених Катами
У млі,--
Хто тепер згадує Їх
На землі?!
…Сумно згадую про Них
Лише Я—
І Печаль невиліковна
Моя!
…І не варто Молодим
Дорікать:
Своїх Бід їм надає
Час, мов Кат!
…Та, щоб нової не знати
Біди,--
Стару треба пам’ятати
Завжди!!!
* * *
У Тиранів «Дяка» щира—
Це Традиція—Овва!—
Закривавлена Сокира—
Й ваша стята Голова!
* * *
Де не поглянеш—руйнування,
Планета—зрита…
Йде боротьба за виживання
Біля Корита!!!
* * *
…Хто уміє не старіти—
Нестаріючим згорить:
Можна Старість одурити,
Але Смерть—не одурить!!!
* * *
Колись усі зів’януть квіти,
Юність розвіється, як дим…
А той, хто зможе не старіти,--
Помре навіки Молодим!
* * *
«Епітафія Сварливому»
…Хоч яке там золоте,--
Все Йому було—не те!
…Він тепер бурчить і в Гробі:
«Не така могила, пробі!!!»
* * *
Споконвік не зна добра-спокою
Людства юродивого сім’я…
Невичерпність Дурості Людської—
Ось у Що несхитно вірю Я!!!
* * *
І скрізь—Пройдисвіти снують…
І скрізь—Бої запеклі…
…Теоретично—ми в Раю!
Практично—в лютім Пеклі!!!
* * *
…Не піду—наліво,
Не піду—направо:
Був я вже в цих багнах,--
Не моя це справа!
…Моя справа—Розум:
Рятівна, єдина,
Золота, помірна
Мудра Середина!
* * *
Кіт-гуманіст:
Мишей не ловить,--
А ковбасу охоче їсть!
* * *
Кіт каже: «М’яв!»
А що ж він м’яв?—
Та ковбаси шматок ум’яв!!!
* * *
…Людожер Вусатий
Всіх Незламних—з’їв:
Залишав живими
Він лиш Холуїв…
* * *
…Вже давно в руїні
Троя й Карфаген:
Сто Імперій щезло
У лиху годину…
…А я все на сонці,
Як той Діоген,
З ліхтарем шукаю
Між людей—Людину!!!
* * *
--Геть думки про жахливі Реалії!
В краще Вірячи буду я жить:
З реактивною швидкістю Равлика—
Любе Щастя до мене спішить!!!
* * *
--Не збагну я: чом життя
Не стелеться шовком?—
Чом на мене, Барана,--
Всі дивляться Вовком?!
* * *
--Чого чекати від життя
На долах світових?
--Нових народжень і смертей
Та катастроф нових!!!
* * *
--Два геніальні таланти
Я від народження маю:
Перший—нічого не вмію,
Другий—нічого не знаю!
* * *
--Я щодня в тяжкій роботі,
Друзі любії мої:
Вчора—товк у ступі воду,
А тепер—варю її!
* * *
--Я—Майстер: воду в ступі
Пів-віку вже товчу…
Ходіть до мене, Любі:
Я й вас товкти навчу!!!
* * *
«Іронічне»
--Убивцю-Злодюгу рятуй,--
Рятуй в християнськім привіті:
Не дай йому вмерти,--щоб він
Не дав тобі жити на світі!!!
* * *
--Світ очистить,--знаєте і ви,--
Це задача зовсім не проста:
Риба загниває—з голови,
А луску їй чистять—із хвоста!
* * *
--Наших б’ють—а наші плачуть…
Годі плакать—треба бить!
Треба карою Відплати
Лютих Недругів «Любить»!!!
* * *
«…І що зостається від безглуздих Воєн…»
…З егретами Вояцтво
Летіло уперед…
…Пішли оті егрети—
В кривавий «Вінегрет»!!!
* * *
…Шабелюки одкресали
І одмаяли шлики:
Залишилось—тільки сало,
Балики та шашлики!!!
* * *
…Добре мовив колись Висоцький,
Що в Правдивих б’ють блискавиці—
І завжди на багаттях палять
Ясновидців і Очевидців…
* * *
--Боюсь грому-блискавиці:
Раптом в голову поцілить,--
В гарбузі моїм відчувши
Енергетику дурну?!
* * *
--Мудрих тягне до мудрих,
А дурних—до дурних…
…Я ж до Мудрих прибився—
І Дурбай серед них!!!
* * *
Жінки—однакі, але різні,--
У кого що в Душі лежить:
Та—і могучого знесилить,
А та—й слабкого наснажить,--
З тією—Світ собі здобудеш,
А з тою—будь хоч і Царем,--
І Душу, й Царство—все загубиш,
І вмреш останнім Злидарем!!!
* * *
--…Вже всіх облаяв я, мій Боже,--
Вкрив матюками, як хотів…
…Тепер—для чесності,--зосталось
Собі ще всипати «чортів»!!!
* * *
--Хоч на всіх сердитий часто,--
Все ж люблю я вас квітчасто,--
І сто літ з любов’ю-щастям
Зичу вам ходити рястом!!!
* * *
--Язик май, одначе ти
Здуру не базікай,--
Бо той Розум золотий,
Що мов без’язикий:
Лиха матимеш гарму—
Як язик розв’яжеш…
Говори,--та знай Кому,
Що і Коли кажеш!!!
* * *
Має силу магічну Слово…
Так на світі одвік було:
Платять золотом за промови,
А часом—і свинцем в чоло…
Той сказав—і рахує злото
За свої золоті уста,
Інший мовив—і на Голгофу
Вже волочить свого хреста…
Можна Світ зруйнувати Словом,
Можна—ніжно заколисать…
Слово—Сила! Вся суть у тому—
Що, Кому і Коли сказать!
* * *
--Яка хата—такий тин,
Яка мати—такий син…
…І брязкочуть мої нерви,
Як розбитий клавесин!
* * *
--Наче й подуми мої не ниці…
А проте, що дурне—то дурне!
Любив Батько робити дурниці,--
Та й зробив ненароком Мене!
* * *
--То будуєм—то геростратимо…
Все життя наше—сміх і гріх:
За батьківські гріхи ми платимо,--
Наживаючи ще й своїх!
* * *
…Нас випадково зачали,--
Добро, якщо хоч по Любові,--
І випадково нам дали
Імення й Долі випадкові,--
І випадково ми живем
У випадковій плоті й Вірі,--
Аж поки геть не відпливем
У таємничий Вічний Вирій…
* * *
На жаль, не радилися з нами
Перед зачаттям Тато й Мама!
Якби про Світ нам розказали
Та думки нашої спитали,--
Знає лиш Бог,--чи захотіли б
Ми народитися Отут!
* * *
Дають Батьки Долю,
Дають нам і вроду,--
Та й, не знавши броду,
Пускають у воду,--
Бо ніхто не знає
Що кого чекає,--
Щастя, а чи Лихо
Діточок спіткає…
* * *
Зле чи ні—наших зачать
З нами не погоджують:
Не спитавши, нас Батьки
На цей Світ народжують!
Добрі гени в нас, чи злі—
Ми у тім не винні…
А, зродившись на землі,
Жити вже повинні…
* * *
…Я вибрав би інший розум,
Я вибрав би інше серце,
Я вибрав би іншу вроду,
Я вибрав би іншу стать,
Я вибрав би іншу Долю,
І Матір, і Батьківщину…
…Але не дано Людині
Цього усього Вибирать!!!
* * *
Батьківські гени, мить зачаття,
Навіть саме Ім’я твоє—
Все певну Долю, як закляття,
Душі Людини надає,--
І ти не вирвешся ніколи
З Її невидимих тенет…
…А Долю Світу моделює
Макрокосмічний «Інтернет»…
* * *
Я не замовляв свого народження,
Ні своєї Долі, ні походження…
Завинився, Люди, перед вами я,--
Але винні в тім і Тато з Мамою:
Йолопів кишить і так на Світі,--
Нащо було ще й Мене родити?!
* * *
Ягня не винне, що Ягням,
А Вовк—Вовком зродився:
У хибах Світу завинив
Той, Хто над ним трудився!
…І марна праця—розпікать
За злобну душу Ката,--
Бо його Доля—від Зірок,
Від Матері і Тата!
* * *
Я не замовляв свого народження,
Ні своєї Долі, ні походження…
І не замовляв цих вічних Війн,
Що Світ залили сльозами й кров’ю!
…Я родився на цей Світ з Любов’ю—
І мріяв я жить в Царстві Любові!
…Мріяв та жадав,--а довелось
Бабратися Тут в Багні та Крові!!!
* * *
Ми завжди залежні від обставин—
Тих, які створили для нас інші,--
Але одночасно й ми для інших
Створюєм обставини також:
Ні батьків, ні родичів, наприклад,
Вибрати інакших ми не в змозі,--
Але в нашій волі народити,
Або не народжувать дітей…
* * *
Лиш те з людьми трапляється,
Що на роду написано,
Що Зорями—чаклунками
В колисках наколисано:
Не перескочить поїзду
На паралельну колію,--
І нам не помінятися
Ні з ким своєю Долею…
* * *
Наш володар—Доля!
Що подієш, Браття:
Нам Її кодують
Іще в мить зачаття!
Імена і гени,--
Факторів чимало
Саме наші Долі
Нам начаклувало…
* * *
Маєм те, що маєм!
Доля—як і Мати:
Вже ж Її на іншу
Нам не поміняти!
Шлях тобі снується—
Добрий чи недобрий,--
Доки серце б’ється—
Йди ловити Обрій!
* * *
Гени—це характер,
А характер—Доля,
А Доля—це клітка,
А клітка—неволя…
* * *
Безпричинного Зла не буває—
Не бува і Добра без причин…
Якщо Зло тебе Тут сповиває—
Спричинив хтось із Предків цей чин…
* * *
Доля—мов комп’ютерна програма:
Якби мить зачаття була інша,
Якби інші мали Батьки гени,
Якби інші нам дали Імення,--
То і Долю іншу мали б ми…
* * *
…Збагнути важко—хто тепер ти
І чим збагачуєш світи…
Все, що зостанеться по смерті,--
Оце, Людино, й будеш ти!
* * *
Як в морі хвилями вітри,--
Так Долі нами грають…
Та Їх, як рідних Матерів,
Повік не вибирають,--
Чи повна щастя, чи журби
Судилась Чоловіку,--
Яка дісталась—ту й люби:
Вона твоя довіку!
* * *
Ой, наткала Доля
Килимів нам красних—
З випадків щасливих,
З випадків нещасних,--
Ой, наготувала
Доленька зі смаком
Кому—булок з медом,
Кому—дуль із маком!
* * *
Дала мені Мати
Вроду чорноброву,
Дала мені Слово—
Золоту розмову…
…Та в саміньку Душу
Пісня та запала:
«…А щастя не дала,--
Бо й сама не мала!»
* * *
Своїх Доль не вибирають,--
Хоч і трохи коригують…
Як в Оркестрі: Долі—грають,
А Планети—диригують…
* * *
Все Тут—Музика Марноти…
Не журися без пуття:
Кожен грає свої ноти
В цій Симфонії Життя…
* * *
Дає сьогодні Доля
Те, що хотів я вчора…
А те, що хочу нині,--
Вона вже завтра дасть…
--Навіщо мені, Доле,
Багаття захололе,
Навіщо мені солод
Вже непотрібних щасть?!
* * *
…Нарікань гірких на серці,
Мов каміння, не носи:
Іншим людям діставались
Ще кривавіші Часи!—
Лиш поглянь в страшне Минуле,
Позирни у ті Віки,
Де з Нещасних деруть шкіри
Й вирізають язики!!!
* * *
…Якщо хочеш побажать добра
Жінці-Матері,--то побажай
Щастя і здоров’я Її Дітям,--
Бо лиш в Них усе Її життя!
* * *
…Бувають Матері:
Спочатку дасть життя,--
А потім його з вас
І висмокче Вампіром!
* * *
…Під дощами Космічних Енергій,
Десь на Гравітаційних полях,
Як в солдата—крізь міни та кулі,--
Пролягає, Людино, твій шлях…
* * *
…Нащо Розум свій хворобити,
У містичний лізти Без?!—
Ми всього лиш Біороботи,--
Біороботи Небес:
Нами Світ оцей оздоблено
Не навік, а на тимчас…
…А чи все це до вподоби нам---
Не питалися у нас!!!
* * *
…Всі ми—неповторні дивотвори,--
Неповторні красені й потвори,
Неповторні генії і дурні:
Неповторно творимо й співаєм…
…Однаково Сірі ми буваєм—
Лише прахом в кремаційній Урні!
* * *
Ми живемо навпомацки, сліпма,--
За принципом: «Та якось воно буде!»
І горе нам з надмірного Ума,--
І горе від Нерозуму нам, Люди!
* * *
Народились ми—і перед нами
Розпростерлось віяло Доріг:
І якою б ми не мандрували,
І яку собі ми б не обрали,--
Все на Вічний вернемо Поріг…
* * *
Всі йдуть із Небуття—у Небуття,
Усі шляхи—від Бога і до Бога:
Дороги, по яких ми не пішли,--
Ведуть до того самого Порога!
* * *
Всі, що в Світ оцей приходять,
Підуть геть одного разу…
Та не треба сумувати,
Бо нема в журбі пуття:
Ми присутні одночасно
І в Минулім, і в Майбутнім,--
Ми усі у Вічночассі,--
В колах Вічного Життя…
* * *
…Там нема ні Простору, ні Часу—
Там тривання Вічне, Вічночас:
Там Усі ми вічно є живими—
Разом з життєфільмами про нас…
* * *
…Життя нікуди не втече,--
У Майбуття перетече,--
Не буде вічної розлуки:
Нас понесуть в собі онуки
В клітинці кожній і сльозі—
Ми разом будемо Усі!
* * *
…Допоки небо небом,
Допоки твердю твердь,--
Життя зелену парость
Не подолає Смерть,--
Допоки Сонце Сонцем
У небесах сія,--
Повторюватись будем
В цім Світі Ти і Я…
* * *
…Скільки там життя того!—Мов спалах!
І один кінець у нас усіх:
Чи сяйнуєш Князем в пишних залах—
Чи злиднієш в закутках тісних…
Всіх ковтне захланна паща Часу—
Щоб нове життя вквітчало твердь…
…Генії, царі і свинопаси—
Всі ми Тут приречені на смерть!
* * *
…Якби хвороб не знали люди,
Якби зіщезло Смерті зло,--
Чим лікарі та гробарі
Тоді б на світі харчувались?!
…Якби нічого не було,--
Тоді б нічого й не ставалось,
Якби нічого не ставалось,--
Тоді б нічого й не було!!!
* * *
…Ах, недовго на землі
Жити нам в бентезі щирій:
Всі ми є ті журавлі,
Що летять у Вічний Вирій!
* * *
Все на Світі витекло
З Джерела Одного:
Не було би Доброго,--
Не було б і Злого!
* * *
Добро—зі Зла, а Зло—з Добра…
Стара ця Казка, Гра стара!
Межі немає—і не було,
Бо все в цім Світі є Доброзло!!!
* * *
Поки живі—світи нам шлях
Надії Зірка тиха:
Нема ж бо Лиха—без Добра,
Як і Добра—без Лиха!
* * *
--Світи мені Зіркою доброю,
Мето недосяжна, світи!—
Життя—це гонитва за Обрієм,
Якого повік не сягти!
* * *
До Обрію! До Обрію!—Усі розради там,
Одвіт на всі питання, поставлені Життям,
Усі там гойні ліки й рятунок од біди…
До Обрію, до Обрію—поки живий,--Іди!!!
* * *
«Мій улюблений Вірш Абрама Кацнельсона»:
…Ото такий твій шлях, Людино:
Які висоти не бери,--
Стає подолана вершина
Підніжжям вищої Гори!!!
* * *
…Плив життям я, мов той човен,
Золотої ласки повен:
Хлюпав ніжною любов’ю,
Пустував, немов дитя…
…І, якби, Великий Боже,
Дав мені Ти жити знову,--
Я б, не думаючи довго,
Знов обрав таке життя!
* * *
--Любить Бог таке забав’я:
І створив мене—і стратив…
Небагато Тут надбав я,--
Небагато ж я і втратив! (Епітафія)
* * *
--Маю творчу я натуру:
На зорю іду—горю!
…І творю, творю, творю
Літ-Макулатуру!!!
* * *
--Позаяк цицькату
Я не пещу Маню,--
То ночами тішусь
Тим, що графоманю!
* * *
Золоті часи книжок рясних:
Всі читати книги нині вільні,--
Та після читання певних книг—
Можна опинитись в Божевільні!!!
* * *
…Усміхнувся друзям Остап Вишня,
Коли його несли до лікарні:
--«Це—лиш генеральна репетиція,--
Отже, хвилювання ваші—марні!»
* * *
…Іронічність має Доля
І єхидство немале:
Робив зле—а вийшло добре,
Робив добре—вийшло зле!
* * *
…Дивлюся я на світову
Шалену веремію—
І розумію тільки те,
Що ніц не розумію!
* * *
Все вертає до джерел…
Істина стара:
Ті, що в Душах сіють зло,--
Не пожнуть добра!
* * *
Добро—добре, але
З нього й родиться Зле!
Зло—криваве, а теж
В нім добро віднайдеш…
* * *
--Скрізь моя вина є…
І не треба слів:
Кіт Елем сам знає—
Чиє сало з’їв!
* * *
…Однієї ковбаси,--
На жаль, двічі не з’їси!
Хоч і ситі були вчора,--
Нині знов голодні Пси!
* * *
--Мужчина—завше хоче,
Але не завше може,
А жінка—завше може,
Але не завше хоче…
Хай же могти й хотіти
Їм Небо допоможе,--
Аби завжди здійснялось
Те Дієво уроче!!!
* * *
«Жарт щодо Прізвища, яке дісталось мені
У спадок від Батька-Чеченця…»
--Це по-російськи—Арабханов я:
По-українськи я—Арабханенко,
Арабханюк або Арабханівський,
А по-вірменськи я—Арабханян,
А по-грузинськи я—Арабханідзе,
А по-румунськи я—Арабханеску,
А по-єврейськи я—Арабханович,
А по-норвезьки—Арабхансон я,
По-італійськи я—Арабханіні,
А по-іспанськи я—Арабханеро,
А по-арабськи, мабуть,--Ар-аб-Хан!!!
* * *
--Безперестанку п’ю «Зелену»,--
Бо горе, людоньки, у мене…
--А яке горе?
--Та ось бачите:
Не можу кинути пиячити!!!
* * *
…Завжди буде тікати
Обрій Пізнання,--Ох!
Не нам, дурним, те знати,
Що знає собі Бог!
* * *
…Не просто так живе хробак,
Навіть Пияк,--що абияк…
…Усе якусь доцільність має,--
Бог же не дурень позаяк!!!
* * *
…Для чого вся ця Веремія?—
Гарую я, гаруєш ти…
Либонь,--для зродження Енергій,
Що Божі рухають Світи…
* * *
…І роса, і сльоза, і дівоча краса…
І лоза, і коза, і бджола, і оса…
Все існує-живе для якоїсь роботи,
Для якоїсь мети, що дають Небеса…
* * *
Життя—це вічні варіації
І комбінації халеп,
Життя—це вічні «придибенції»--
І вічне дибання у склеп…
* * *
…Вовк буть вовком не перестане—
Такого дива не чекай,--
Свиня коровою не стане,--
Хоч скільки їй не дорікай!
* * *
--Чим би Грицько не тішився,--
Аби тільки не вішався!
…А, якщо зле вже біситься,--
То хай собі повіситься!!!
* * *
--Позаяк неможливо
Бути вічно щасливим,--
Вибрав я—що можливе:
Вічно п’яним ходжу!!!
* * *
--Раю Божого розкоші
Обіцяють нам «Святоші»:
Їм потрібні наші Душі,--
Щоби з Душ зібрати гроші!!!
* * *
…Розумним—заповів Мудрий Аллах:
«Найкраще в Рай в’їздити---на Ослах!»
* * *
…Відколи Світ оцей триває—
Війна Добра і Зла кипить…
Поки Добро відпочиває,--
Сторуке Зло собі не спить!!!
* * *
…Іде Війна людей, ідей,
Іде Війна всіх «Так» і «Ні»--
І кінця-краю Їй немає--
Оцій кривавій злій Війні!
* * *
--Бачити я хочу
Скрізь Любов урочу…
Але що ж то бачу?—
Лиш гризню собачу!!!
* * *
…Слава чи неслава,--
Яка мертвим справа?!—
Полягає в землю
За лавою—лава…
* * *
…Упіймала Мишку мисливиця-Кішка:
І щаслива Кішка—і нещасна Мишка…
…Отака гостина на оцій землі:
Кожен когось нищить,--щоб напхати кишку!!!
* * *
«З крамольно-саркастичних Віршів»:
--Зодіак наш народний—Жаба:
Споконвік вона давить всіх!
…Якщо хата моя згоріла,--
І в сусіда нехай згорить!
…Отакі ми «зичливі» люди,--
Зайве навіть і говорить!!!
* * *
--Хоч різний у нас хімічний склад,
Різні Душі й різні біоритми,--
Але всі однаково б’ємось,
Наче свині ті, біля корит ми!
* * *
«З крамольно-богохульних Віршів»:
(Гірко-Саркастичне)
«…Ніхто не зміг би Убивати,--
Якби Бог не допускав Убивства…
…А, якщо Він не керує цим Життям,--
То який же Він тоді Бог?!»
(…Із,--на жаль, Неспростовних!--думок
Безбожного Маркіза де Сада…)
…Бог,--у Зоряній імлі
Марно час не гає:
Всім Убивцям на землі
Любо помагає!—
Помагає Бідолах
Дико грабувати,
Помогає живу кров
Катам проливати!
Наче Бульба той Тарас,
Він з усіх глузує:
«…Породив на світ Я вас—
Та і знищу всує!»
…Бо, якби Він в серці мав
Справді Ласки море,--
То на Світ би не наслав
Вічне люте Горе!!!
* * *
«Грицькові Взаємини з Богом»:
…А ми з Богом навзаєм
Отак любимось:
То цілуємося з Ним—
А то чубимось!
Я—за цей Кривавий Світ
Дорікаю…
А Він—Дурневі гріхи
Відпускає!
Я—докорами Його
Пригощаю…
А Він—Дурню в гарбузах
Все прощає!!!
* * *
«Мій Іронічний Зойк—до Бога:»
--Чого несеш мене до Склепу?!—
О, Боже мій,--до Світу чаль!—
Я так «люблю» оцю Халепу!
Я так «люблю» оцю Печаль!!!
…Жартую я, Друзі мої,--
В Іронію зарився:
Якби повік не знав Її,--
Повік би не журився!!!
* * *
«Зі Східної Мудрості»
…Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно дана Смерть Аллахом!
* * *
…Усім—і Падишахам, і Феллахам,--
Усім нарівно дана Смерть Аллахом…
…Та краще в Краю Ріднім бути Прахом,--
Ніж на Чужині бути Падишахом!
* * *
--Усі ви брехати вмієте,--
А я ось, на жаль, не вмію…
Ви Правду казать не смієте,--
А я,--Божевільний,--смію!
* * *
«Єретичний принцип Лео Таксіля»
--А я Правду мовить смію,
В серці маючи Змію:
Все, що гідне злого сміху,--
Я нещадно Осмію!
* * *
…Найлегше в Світі цім
Всім Чесним проживати:
Їм нічого брехать--
І нічого ховати!
* * *
«Думка Піфагора»
--Хай думають що хочуть,--
А ти за Правду стій,--
Нехай собі клекочуть,--
А ти по Правді дій!
* * *
--Хочу людям Правдою служити,
А виходить—лиш халеп’я нове…
Хтозна: чи сміятись—чи тужити ?!
…Бравий вояк Швейк—це Я, панове!!!
* * *
--Я нічим за вас не кращий—
І нічим за вас не гірший:
Не було б мене на Світі,--
Хтось би мною був Тут інший,--
Адже мною грану Ролю
Бог заклав у Спільну Долю!
* * *
Той марновір, хто до Церкви
Бога шукати іде:
Як не знайшов Його в Серці,--
То вже не знайдеш Ніде!
* * *
…Все у житті,--неначе
В Шахах отих витворних:
Чорні—не люблять Білих,
Білі—не люблять Чорних…
…І, хоч Неприязнь в Душах
Нори зміїні риє,--
Всіх нас –в Єдину Скриньку
Вічний Гравець закриє!
* * *
--Байдуже цей Світ не споглядай—
Любов Божу в серці доглядай:
З Ближнім поділись усім, що маєш,
А захоче Все,--то в пику дай!!!
* * *
«Як ми «циганимо» собі у Бога…»
--Дай, Боже! --Дав!
--Дай ще! ---Дав ще!
…Та нас «несе»: «Дай, Боже,--Все!!!»
…Подумав Бог, поміркував,--
І все, що дав,--назад Забрав!!!
(…У нас в Армії це називалось: «Оборзєлі, Козли!!!»
* * *
--І якого біса в Космос лізем
З дурістю своєю і залізом?!—
Чи не краще—дать Планеті ладу,
Ніж у Небі здобувати Владу?!
* * *
…Аби прожити—кожен дбає,
Та щось руками загрібає…
А хто великим став «Цабе»--
Той і ногами ще гребе!!!
* * *
…Людина без твердої волі—
Це іграшка в руках у Долі…
Та не поможе й воля хвацька:
Ти все одно для Долі—цяцька!
…Колись покине та й забуде—
Вже кимось іншим гратись буде!
* * *
Хто може—той не хоче,
Хто хоче---той не може…
…Химернії Ти долі
Подарував нам, Боже!
* * *
--Не западай в азарт—не варт!
Земне життя—хвилинний жарт:
Пограєш мить—і вилітаєш
Звідсіль без грошей і без карт!
* * *
«Епітафія»
(З Расула Гамзатова)
--Мужньо з кривдою лихою
Вів одважний Лицар бій…
…Кривда й досі бенкетує,
А Герой—в землі сирій…
* * *
…Мало є на світі Одчаяк
Голову за інших в пекло пхати…
…Зате повно скрізь «Героїв» є
Після бою шаблею махати!!!
* * *
«Перефраз»
…Час Катастроф… І все втрачає зміст—
І золоті фантоми линуть в Ірій…
…Не кожен, хто регоче,--Оптиміст:
Подеколи—це просто Дурень щирий!
* * *
…І яке там в біса Виховання?!—
Скільки не виховуй Порося,--
Всеодно Телям воно не стане,-
Як і Вовченя—Ягням не стане…
…Ось і Виховання казка вся!!!
* * *
…Слова, вирвані з Контексту є Брехнею,
Облудною—в очі,--порохнею!
* * *
…Маріонетки Неба,
Маріонетки Долі…
…Добро,--як в людській Долі
Є хоч Добра доволі!
* * *
…Зуби клацають: «Холодно!»
А живіт бурчить: «Голодно!»
Мозок—мучиться думно,
А Душа—плаче: «Сумно!»
* * *
…Що надбалось—те й проїлось…
О, життя,--голодна паща:
Ще ж одвіку не Наїлась
Ця Минущина пропаща!!!
* * *
…Усіх ковтає Час—неситий Лев,--
І Королів земних, і Королев…
…І нами не погребує якраз:
Любенько перехрумає і нас!
* * *
…Що для Поета Слави ряст,--
Якщо на світі сльози ллються?!
…Тоді в Поета все гаразд,--
Коли усе гаразд у Людства!!!
* * *
Поезія народжується—з Болю:
Поезія—Усмішка і Сльоза…
…Поет не вибирає свою Долю:
Поета обирають Небеса…
* * *
«Чиясь Думка»
--Щоб з любими Жінками
Життя було, як Рай вам,--
Цілуйте Їх частіше:
Це не буває Зайвим!!!
* * *
«Чиясь Думка»
--Хочеш, аби Жінка
Ангелом була?!—
Рай створи для Неї—
От і всі діла!!!
* * *
…В Світі—як у полі,
Де вітри на волі…
Затишно Людині—
Лиш в любій Родині!
* * *
…Гірше лихо знайти годі,
Ніж Родина у незгоді!
Щонайгірша Божа кара—
Поміж родичами Чвара:
Де та Кара упаде—
Там усе занепаде,--
Пропаде Сім’я і Рід,
І Держава, і Нарід!!!
* * *
…Люба дружина,
Люба родина,
Любая справа,
Любая страва,
Та відпочинку
Люба година—
Тільки і втіхи
Має Людина!!!
* * *
...Якщо в народі—різновір’я,
То цей народ—не моноліт…
А де немає моноліту--
Нема і сталої держави,--
Є збрід, а не залізні лави,--
Пожива для чужої слави…
Давно цю Правду знає Світ!
* * *
«Іронічне»
--Як Геракли, ми повні снаги,
Як Сізіфи, ми в шалі роботи…
…Нам бракує Ума,--та дарма:
Головне—не бракує турботи!!!
* * *
…Дарувати Жінці квіти—
Кепський натяк, як на те:
Квіти в’януть,--мовби кажуть,
Що й Кохання—одцвіте…
* * *
Бог Любов заповів—і Равлику…
Та на стежці Любові—слизько:
Легко Ближніх любити здалеку,--
Але важко любити—зблизька!
* * *
--Я на літак сідать боюся,
Але наважився б таки,--
Якби був певен, що з Дурними
Не вибухають літаки!!!
* * *
--Набір кісток, набір кишок
Та м’язів—ось і вся Людина…
А як жадібно в Космос лине,
Яка Амбітність—Зорям Шок!!!
* * *
Згадуючи «Класиків» Соцреалізму…
…Колись приклад брав з Ослів я—
І у віршиках любив
Дзвінкослівне Пустослів’я,
Пустослівне Дзвінкослів’я,--
І його так само плів я,--
І поклони йому бив!
…А тепер ось, милі Браття,
Палю з віршів тих Багаття!!!
* * *
--За все я чесно заплатив
Найвищою ціною…
Гріхів—багато на мені!
Брехні—нема за мною!
Я помилявсь і ослизавсь,--
Та серця не озвірив…
Вірив у все, що вам казав,--
А казав те, в що Вірив!
* * *
…Смерть каже, що Життя—
Це Тимчасовий Дім,--
І каже Блукачам:
«У Вічний Дім—ходім!»
* * *
…На власний Образ і Подобу
Створив нас Бог—землі оздобу…
Якщо це так,--тоді й сам Бог
Мав Душу з половинок двох:
Святу—і Грішну половину…
…То що ж нам ставлять у Провину?!
* * *
…Ось я й дожився
До божевілля:
Глузду—немає!
Думкам—привілля!
Нема Кохання—
Не любить Дівка…
Зате є в чарці
Гірка Горівка!
…Ох, ця Горілка—
Змія зелена!
…Та більш нікого
Немає в мене!!!
* * *
Лише тих, що Розуму не мають
Й Совісті,--Бог щастям веселить:
Перші—анічого не сприймають,
А другим—нічого не болить!!!
* * *
Брехня солодка—мирить,
А гірка Правда—сварить…
І кашу цю житейську
Сам Чорт, напевно, варить!
…Скажи лиш тільки другу,--
Ох, буде серцю туга!—
Про друга Правду щиру,--
І вмить утратиш друга!!!
* * *
«Зміст Байки, Автора якої не пам’ятаю…»
…Скаржилася Бочка на Обруч,
Що Її стискає обіруч…
…І відстав Обруч: «Що ж,--будь здорова!»
…А тепер про Бочку кажуть: «Дрова!»
…Така, як Обруч, і Влади справа:
Злетить—і розсиплеться Держава!
* * *
…Одні—манять мене в Релігію,
Інші—тягнуть мене в Політику…
А у мене—своя Дорога:
Я втомивсь від лукавства Світу—
І простую собі—до Бога!...
* * *
…Ця облудна краса і яса—
Це для тебе, наївний Юначе!
…А моя вже Душа—голяса:
Чимчикую собі в Небеса,--
Хоч мій шлях і задовгий, одначе…
* * *
…Розмаїті Дурні в Світі,--
І звичаї розмаїті:
Із отого розмаїття
І виходить Дивосвіття!
* * *
Диваків на світі—повно!
І химерні Скнари є:
На копійці економить,--
А мільйони програє!
* * *
…Не можна знищити Тирана,
Якого Доля береже…
Та, якщо має Він загинуть,--
То й Чорт Його не встереже!
* * *
…У Життя трапляєм, як в Тюрму:
Смертний Вирок! …А куди подітись?!
…Всі ми помираємо тому,
Що мали нещастя Народитись!
* * *
--Можеш Світом блукать,
На стодив’я дивитись…
…Та на похорон свій—
Мусиш вчасно з’явитись!
* * *
Ми в змозі обирать шляхи життя,--
Та всі вони ведуть у Небуття…
Хоч і мінлива Долі коловерть,--
Але незмінні Зродини і Смерть…
* * *
На того, хто собі злото
Полюбляє скарбувати,--
Завше знайдуться охочі
Його скарб розграбувати!
* * *
…То ракети Дурості
Швидкі-реактивні,--
А верблюди Мудрості—
Не такі активні!
* * *
…Стелемо в Рай дорогу,--
А Раю все не видко…
…Добро будує довго,--
А Зло руйнує швидко!
* * *
«Мій улюблений Вірш Дмитра Павличко»:
…За мить упасти може Світ,
Який творився сотні літ…
Чому Добро таке повільне,
А Зло—швидке, як динаміт?!
* * *
…Людськими кістяками,
Мов купами сміття,
Мостили злі Марксисти
Шлях в «Світле Майбуття»!
* * *
Любов і Ненависть—Дзеркальні:
Все, що ви—нам, те і ми—вам!!!
Що бумерангом запустили—
Те й трісне вас в лоби щосили!!!
* * *
…Усе—минуще, але не минає,
В Минулім зафіксоване навік,--
І знов до нього верне,--хоч не знає
Про Вічне Коло Світу Чоловік…
* * *
…Неосягненну сутність Бога
Ніякий Ум не обійма:
Є межі в Розуму людського,
Лише у Дурості—нема!
* * *
Ріка Вічності не тане,--
Все до Засвітів несе:
І минає все погане,--
І минає добре все…
* * *
…В Душі кожної Людини—
Скарб нездійснених фантазій,
В Душі кожної Людини—
Скарб несправджених надій…
* * *
--Він великим був «Цабе»,--
Але вичерпав себе:
Сторчголов злетів з Олімпу—
І тепер—ні «Ме», ні «Бе»!!!
* * *
…Звихнулись люди на марнотах,--
Світ мов об’ївся блекоти…
…Скажи мені про що Ти мрієш,--
І я скажу Тобі—хто Ти!
* * *
«Земне Життя»
…Прийдеш,--як цяця,
Підеш,--як паця…
Всім нам судилась
Доля стара ця:
Чистим ніхто ще не вислизав
З цеї «Халепи»--марна і праця!
* * *
…Вчорашнього мене—уже нема…
А завтрашній—чи буду?!—Там пітьма…
Я є лише сьогоднішній—і смуток
Мою стогрішну Душу обійма!
* * *
…Якби ж теє знати,
Де мусиш упасти,--
Не полінувався б
Там сінця підкласти!
…Та, якби Майбутнє
Люди прозирали,--
Від нудьги чи жаху
Чень, би повмирали!!!
* * *
«Гірко—саркастичне»
--Живи,--і не скигли до Бога,
Не думай, що легше Йому:
Він теж хотів Рай тут створити,--
Створив же—лиш Бійню й Тюрму!!!
* * *
«Гірко-саркастичне»
…Щоб не було «Бунтів на Кораблі»,
Щоб виконати Місію офірно,--
Майбутнє, що заховане в Імлі,
Нам не потрібно бачить яснозірно:
Як Вівцям, треба йти нам крізь роки—
Туди, де нас чекають Різники!!!
* * *
…На торгах зі Смертю
Світ би не скупився,--
Та ніхто від Неї
Ще не відкупився!
* * *
…В день учорашній не повернеш,--
Нема чого за ним тужити,
Не варто й завтрашнім журитись:
До нього можна й не дожити…
…Думай про те, що зараз, нині
Потрібно для життя Людині!
* * *
Ніщо не може вбити нас
Допоки ще не час,--
І не врятує ніщо нас—
Коли збіжить наш Час…
* * *
Зло—дасть купу злота,
А Добро—скорботу…
Вибирай—до кого
Підеш на роботу!
* * *
Зміст—одно, а форма—інше…
Що де знайдеш—годі знати:
І в брудній, убогій торбі
Може Золото лежати…
* * *
…Міркуй, але не гарячкуй—
І поспішай неквапом,--
Щоб не лишитись для офір
Дурноголовим Цапом!
* * *
--Всім хотів служити,--
Та прийшлось тужити:
Усім не догодиш,--
А собі нашкодиш!
* * *
Новий День—нові Проблеми!
І повік тобі тужить:
Від Проблеми—до Проблеми
Отак мусиш вічно жить!
…А коли помреш в журбі,--
Звернеш зір до Неба:
«Боже, дякую Тобі,--
Що вже Ніц не треба!!!»
* * *
…Не журися аж:
Все Тут є міраж,
Все Тут є обман—
Золотий туман!
Юних втіх полон—
Не навік, ачей:
Все мине, як сон
З молодих очей,--
По воді спливе,
Злине з хмарами,--
Захмеливши нас
Диво-чарами,--
І лишиться нам
Щастя-світочку,--
Як тії води
У решіточку!!!
* * *
«Про Космічну Місію нашого життя»
…Горю, горю—і Душу в прірву вергаю:
Оце творю я Вічну тут Енергію!
…А нащо Ми, Раби, Отут страждаємо,--
Ти, Боже, все мовчиш,--а Ми не Знаємо!
* * *
…Навіщо Бог нам Зло дає,
А Чорт—у ребра б’є?!
…А щоб збагнули ми, дурні,
Що найдорожчим у житті,
Що найсолодшим у житті—
Добро Любові Є!!!
* * *
ID:
815912
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 01.12.2018 17:39:45
© дата внесення змiн: 01.12.2018 17:39:45
автор: Елем Тахиров
Вкажіть причину вашої скарги
|
