Прийду на день в село, пройдусь навколо хати,
Стоїть черешня ще, ровесниця моя,
Впізнав старий собака…Не зустріла мати,
Бо я вже третю осінь круглий сирота…
Колись зі школи йшов, а матінка чекала…
Так не любив, з шкварками, з тіста галушки,
Але з`їдав в обід, бо мати обіцяла,
Десерт, із лекварем сливовим пиріжки.
Коли вночі приходив, юнаком безвусим,
Вона сиділа в кухні, справа від вікна…
Хіба ж я знав тоді, що сам її примусив,
Недосипати ніч, чекаючи дитя.
Чекала з війська сина, з танців чи з роботи,
Куди б не йшов у світ, в яких краях б не жив,
Чекала все життя, у дні негоди, поки…
Хрест чорний літом не встромили між могил.
Чекала завжди…Вірно…До хвилин останніх,
Лицем до вулиці, тримаючи в руці,
Потертий збіглим віком молитовник давній,
Що дарували їй, ще в юності ченці…
Сиджу на сходинці, собака треться в руку,
Впізнав і скиглить знов, радіє мов дитя,
А я лиш згадую, про мамину науку,
Та про терпіння материнське все життя…
