Стежина довжиною в півстоліття,
Покручена лягла через життя,
Креслатий ясен, ніби батько діток,
Чека мене, у гості вигляда.
Іду стежиною у юність стоголосу,
У ту щасливу щастя мого мить,
І навіть спомин запаху волосся,
І зараз моє серденько п"янить.
Прийшов через роки і заметілі,
У той кохана наш земний Едем,
Де від кохання люба ми п"яніли,
Де почуття буяло молоде.
Роки-роки, моі літа і весни,
Із юності у зрілість пронеслись,
Багато що мені в житті принесли,
Ви в вирій мою юність віднесли.
Стояв і згадував я незабутні ночі,
Коли нам місяць з неба щастя лив,
Коли дививсь в твоі чарівні очі,
Із губ твоіх меди кохання пив.
І зігрівалось серденько незвично,
І розгоралось почуття святе,
І ніжно, й трепетно, і водночас велично,
Так лиш любов і папороть цвіте.
Чекав тебе я з солов"ями в гаю,
Де полини, ромашки з чебрецем,
Де наш з тобою, ясен нас чекає,
Що вітами вкривав нас як плащем.
Чарівно зорі в небі миготіли,
Манили в невідому далечінь,
І місяць виглядав з-за хмар несміло,
Й струмочок свою пісню жебонів.
Прийди ж, кохана, серденько так хоче,
Й душа моя як в юності співа,
Як в юності цілунками до ночі
Тебе я буду ніжно частувать.
Стежина в півстоліття довжиною
Що пролягла через моє життя,
Покрила моі скроні сивиною,
Та не згасила в серці почуття.
ID:
804370
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 25.08.2018 14:36:52
© дата внесення змiн: 25.08.2018 14:36:52
автор: Амадей
Вкажіть причину вашої скарги
|
