Стежина довжиною в півстоліття

Стежина  довжиною  в  півстоліття,
Покручена  лягла  через  життя,
Креслатий  ясен,  ніби  батько  діток,
Чека  мене,  у  гості  вигляда.

Іду  стежиною  у  юність  стоголосу,
У  ту  щасливу  щастя  мого  мить,
І  навіть  спомин  запаху  волосся,
І  зараз  моє  серденько  п"янить.

Прийшов  через  роки  і  заметілі,
У  той  кохана  наш  земний  Едем,
Де  від  кохання  люба  ми  п"яніли,
Де  почуття  буяло  молоде.

Роки-роки,  моі  літа  і  весни,
Із  юності  у  зрілість  пронеслись,
Багато  що  мені  в  житті  принесли,
Ви  в  вирій  мою  юність  віднесли.

Стояв  і  згадував  я  незабутні  ночі,
Коли  нам  місяць  з  неба  щастя  лив,
Коли  дививсь  в  твоі  чарівні  очі,
Із  губ  твоіх  меди  кохання  пив.

І  зігрівалось  серденько  незвично,
І  розгоралось  почуття  святе,
І  ніжно,  й  трепетно,  і  водночас  велично,
Так  лиш  любов  і  папороть  цвіте.

Чекав  тебе  я  з  солов"ями  в  гаю,
Де  полини,  ромашки  з  чебрецем,
Де  наш  з  тобою,  ясен  нас  чекає,
Що  вітами  вкривав  нас  як  плащем.

Чарівно  зорі  в  небі  миготіли,
Манили  в  невідому  далечінь,
І  місяць  виглядав  з-за  хмар  несміло,
Й  струмочок  свою  пісню  жебонів.

Прийди  ж,  кохана,  серденько  так  хоче,
Й  душа  моя  як  в  юності  співа,
Як  в  юності  цілунками  до  ночі
Тебе  я  буду  ніжно  частувать.

Стежина  в  півстоліття  довжиною
Що  пролягла  через  моє  життя,
Покрила  моі  скроні  сивиною,
Та  не  згасила  в  серці  почуття.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=804370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2018
автор: Амадей