Занадто уже надихано —
надихають лиш сходи вагону…
І слова:«проводжаючі, вийдіть!»
І вкотре — тікати із дому…
В плацкарті занадто гамірно:
Я німий, я не можу балакати…
Вкотре їду без чаю і постілі —
ці плацкарти приречені плакати.
Хтось знайомиться з новим тілом —
тіло, видно, також не проти…
Одягаю "робочий"навушник,
а в думках буду їх колоти…
Я колода, яка ще дихає —
Вже не треба мені нічого…
Ні чаю, ні раю, ні пекла —
в мене є вже печаль і тривога.
У кишенях не буде і сотні,
в рюкзаку є «Мівіна» і спогад…
Мої нерви занадто холодні,
але їм не потрібен медогляд.
Я вмираю для всіх раптово —
забагато цих ран і ранок…
Лиш із мертвим знаходжу мову —
нам обом не потрібен сніданок…
Замітає людей система —
забагато в людей отрути…
Я сідаю в іржавий потяг,
щоб не бачити і не чути...
