|
ПЕРЕДМОВА
Мене, як, мабуть, і решту світу, в школі навчали дечому про навколишній світ. Ось, це дерево, в нього є стовбур, гілля, коріння, воно живиться водою та мінералами з ґрунту, вдихає діоксид вуглецю, видихає кисень, тому що фотосинтез і т.д. Пригадую, в першому класі наука природознавства передбачала ведення «щоденників погоди»; школярики мали їх особисті, де записували погоду та природні явища, які спостерігали, а також класні – величезний аркуш ватману, на якому черговий по погоді, ставши на стільця, щодня позначав стан атмосфери: напрям і силу вітру, вологість, температуру, опади... – і так поступово утворювалося щось на кшталт прогнозу погоди на минуле.
Я постійно забував писати в моєму природничому щоденнику та заповнював його казна чим, коли вчителька раптом оголошувала владним і дещо скрипучим голосом: «здаємо календарі погоди на перевірку» (нащо таке взагалі перевіряти? хіба з виховних міркувань?). Уявляю, які відкриття чекали в тому щоденнику на справжніх метеорологів; напевно вже, за моїми записами наша південна місцевість демонструвала виключно погодні дива та аномалії. Але до пожадливих рук науковців моя писанина так і не потрапила, ніхто, крім вчительки, її не бачив, а вона навряд чи звіряла мої записи з офіційними повідомленнями «Гідромєтцентру»; а от коли на мене припадала черга вести календар погоди на ватмані... - тоді катастрофічні зміни клімату робилися відомими всьому класу: я заповнював календар абичим, абияк, навмання, завжди – постфактум. Щоправда, не пригадаю, аби хтось на те зважав.
Це ніяк не стосується того факту, що природа як така, відповідні книжки, телепередачі та документальні фільми – все це мене вабило з дитинства. Я все це завжди любив і досі люблю; але тоді, в початковій школі, мій щирий інтерес цурався будь-якої формальності: дитячі очі хотіли дивитися, руки - хапати-ловити-мацати та, каюся, часом роздирати на шматки, - а от всі ті записи, класифікація, впорядкування - нє, то було не про мене і мій світ...
Минув час, мабуть, рівно стільки, скільки для того треба, - і ті прадавні шкільні, невиконані або виконані абияк вправи наздогнали мене. Із ретельністю, якої марно вимагала від мене школа, я роздивляюся хмари, спостерігаю рослини, ганяюся за комахами та бентежу увагою птахів, записую в свій щоденник природні явища, та й загалом – веду життя природознавця-аматора. Безжурне, щасливе, неформальне та за вчительською міркою цілком недбале спостереження природи – а по суті, перебування в ній, - врешті решт перетворилося на щось, за вчительською ж міркою, більш-менш. Втім, може це не школа мене доганяє; може, саме так росте любов?..
Так чи ні, але й нині, цього чудового ранку («температура плюс девятнадцать, облачность один балл, ветер южный, 0,5 метра в секунду»*) я прокинувся вдосвіта та знову заходився згадувати бачене, сортувати сфотографоване та записувати помічене.
«НЕ ВІДПУСКАЙ, ТРИМАЙ, ТРИМАЙ, ТРИМАЙ…»**
Ці бабки звуться промовисто - «блакитна стрілка» (Enallagma cyathigerum). Якщо подивитесь у Вікі статтю «бабки», знайдете довжелезний опис їхнього статевого апарату, який є абсолютно унікальним і в решти комах геть не такий. Щоправда, розібратися в тому, що саме викликає захват, зможе тільки фаховий ентомолог; нефаховий, аматор, такий як я, зверне увагу на коротеньку фразу: «Яйца самки откладывают в сопровождении самцов на подводные части растений, при этом самка погружает только брюшко или спускается в воду полностью».
На мій нефаховий погляд, цей момент життя бабок заслуговує на і більше замилування, і на детальніший опис. Виправляю цей недолік: на фото ви бачите, як самець тримає самку: якось так хитро, ніби за потилицю; відповідно, він має тримач-захват, а вона - роз'єм для тримача-захвата, пристосування, за яке тримати. Це, дорогенькі мої, по суті те, до чого ми нині поволі доходимо: спільні роди.
Звісно, вона могла би приземлитися на латаття, опустити хвоста у воду та спокійнісінько робити свою справу. Але ж це не тільки її справа! – навіть якщо відкинути всі ліричні міркування про кохання, родину, плекання дітей і все решту, що в основі своїй вимагає двох – і суто з прагматичного боку це справа не тільки її. В цю мить самка відкрита всім небезпекам, починаючи від банального втоплення і аж до нападу риби, жаби чи іншої бабки; її єдиний захист, надія, опора та порятунок – друга блакитна голка, що нині тріпоче над водою скляними крильцями, чимдуж тримаючи кохану за … що там в них? – аби вона відклала яйця, аби народилося нове покоління, аби… - а у випадку небезпеки витягнути її з води.
«Не відпускай, тримай, тримай, тримай…»** – не дарма в нас такі пісні, це навіть і нам, людям, цілком зрозуміло. Звісно, бабок скеровує сліпий інстинкт; наші, сапієнсові інстинкти «зрячі», мають над нами куди меншу владу, ніж над крихітними бабками; але оці зворушливі блакитні пари над водою чомусь заважають мені беззастережно визнавати перевагу нашого – такого розумного – виду.
Зверніть також увагу на кольори: зазвичай в бабок загалом і блакитних стрілок зокрема виражений статевий діморфізм, тобто самці та самиці наочно відрізняються. Водночас трапляються випадки поліморфізму, коли стать змінює типову зовнішність або й взагалі набуває ознак (наприклад, кольорів) протилежної статі. Самка стрілки - та, що хвостом у воді, - мала би бути рожева, коричнева, червонувата, а вона блакитна, як самець. Що її вирізняє, крім власне відкладання яєць, - колір очей. Подивіться: в самця очі карі, а в самки - зелені. Я зробив не один десяток фото (здебільшого невдалих), і скрізь так. Не виключаю, що це може пояснюватися кутом освітлення, але... в жінок і самиць бабок мені подобаються зелені очі, тому - хай буде так!
Далі буде
Липень 2018 року
Фото автора
Більше фото до цього тексту тут: facebook.com/MSFedorchenko/posts/969684649876872
*Цитата з повісті бр. Стругацьких "Второе нашествие марсиан"
**Цитата з пісні гурту "Бумбокс"
ID:
799598
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.07.2018 08:35:12
© дата внесення змiн: 18.07.2018 17:18:05
автор: Максим Тарасівський
Вкажіть причину вашої скарги
|
