Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Теоретик: Основи поетики. Кільце. - ВІРШ


Теоретик: Основи поетики. Кільце. - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 8

Пошук


Перевірка розміру




Основи поетики. Кільце.

Кільце — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні звуків, лексем, строф тощо, коли немовби змикаються анафора та епіфора. Надзвичайно багата на цей прийом лірика П.Тичини, в якій спостерігається звукове К. — “Здаля сміялась струнка тополя”: Сліпучі тони — і дика воля! Ой, хтось заплакав посеред поля. Зловісна доля, жорстока доля. Здаля сміялась струнка тополя. Сліпучі тони — й смутні волошки… лексичне К. — “Ой не крийся, природо, не крийся”: Ой, не крийся, природо, не крийся. Що ти в тузі за літом, у тузі. У туманах ти сниш… А чого так сичі Розридалися в лузі. Твої коси від смутку, від суму Вкрила прозолоть, ой ще й кривава. Певно й серце твоє взолотила печаль, Що така ти ласкава. А була ж ти — як буря із громом! А була ж ти — як ніч на Купала… Безгоміння і сум. Безгоміння і сон. — Тільки зірка упала… строфічне К. “Закучерявилися хмари”: Закучерявилися хмари. Лягла в глибинь блакить… О милий друже, — знов недуже — О милий брате, — розіп’яте — Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить. Закучерявилися хмари… Подеколи стилістичну фігуру, в якій наявне повторення початку і кінця вірша, називають епістрофою (грецьк. epistrophe — крутіння), що надає композиційної стрункості не лише класичній строфі, а й астрофічній віршовій формі: Останні троянди, Білі троянди. Вересневі троянди. Вони одяглися В ризи невинності, В шати дівочої чистоти, Вони крізь осінній туман Ледве пригадують літо, Сонце і грози, Краплисті дощі і веселі веселки, Ночі душні і поранки рожеві, Вони, як вві сні, Бачать весни колихання зелене, Чують безсмертні слова солов’їні, Дотики вітру щасливого ловлять… А все це живе у них: Весна запахуща І пристрасне літо, Вітер, веселки і грози — Все це живе в них І житиме доти, Доки бичем смертоносним їх мороз не ударить, Доки на землю не зронять Останніх своїх пелюстків Білі троянди, Вересневі троянди, Останні троянди (М.Рильський). К. називається ще обрамленням (часто у прозових творах).

ID: 798325
Рубрика: Вірші, Пейзажна лірика
дата надходження: 06.07.2018 11:50:56
© дата внесення змiн: 06.07.2018 11:50:56
автор: Теоретик

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Светлана Борщ, геометрія, Ольга Калина, Master-capt
Прочитаний усіма відвідувачами (64)
В тому числі авторами сайту (18) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Катерина Собова, 06.07.2018 - 16:56
12 12 12 12 Дуже дякую за таку потрібну науку!
 
геометрія, 06.07.2018 - 15:28
Дякую і за теоретику,і за чудові рядочки! Забираю! 12 writer girl_sigh flo01
 

Нові твори