Основи поетики. Кільце.

Кільце  —  композиційна  фігура  у  віршованому  творі,  що  полягає  у  повторенні  звуків,  лексем,  строф  тощо,  коли  немовби  змикаються  анафора  та  епіфора.  Надзвичайно  багата  на  цей  прийом  лірика  П.Тичини,  в  якій  спостерігається  
звукове  К.  —  “Здаля  сміялась  струнка  тополя”:

Сліпучі  тони  —  і  дика  воля!
Ой,  хтось  заплакав  посеред  поля.
Зловісна  доля,  жорстока  доля.
Здаля  сміялась  струнка  тополя.
Сліпучі  тони  —  й  смутні  волошки…

лексичне  К.  —  “Ой  не  крийся,  природо,  не  крийся”:

Ой,  не  крийся,  природо,  не  крийся.
Що  ти  в  тузі  за  літом,  у  тузі.
У  туманах  ти  сниш…  А  чого  так  сичі
Розридалися  в  лузі.

Твої  коси  від  смутку,  від  суму
Вкрила  прозолоть,  ой  ще  й  кривава.
Певно  й  серце  твоє  взолотила  печаль,
Що  така  ти  ласкава.

А  була  ж  ти  —  як  буря  із  громом!  
А  була  ж  ти  —  як  ніч  на  Купала…  
Безгоміння  і  сум.  Безгоміння  і  сон.  —  
Тільки  зірка  упала…

строфічне  К.  “Закучерявилися  хмари”:

Закучерявилися  хмари.  Лягла  в  глибинь  блакить…  
О  милий  друже,  —  знов  недуже  —  
О  милий  брате,  —  розіп’яте  —  
Недуже  серце  моє,  серце,  мов  лебідь  той  ячить.  
Закучерявилися  хмари…

Подеколи  стилістичну  фігуру,  в  якій  наявне  повторення  початку  і  кінця  вірша,  називають  епістрофою  (грецьк.  epistrophe  —  крутіння),  що  надає  композиційної  стрункості  не  лише  класичній  строфі,  а  й  астрофічній  віршовій  формі:

Останні  троянди,
Білі  троянди.
Вересневі  троянди.
Вони  одяглися
В  ризи  невинності,
В  шати  дівочої  чистоти,
Вони  крізь  осінній  туман
Ледве  пригадують  літо,
Сонце  і  грози,
Краплисті  дощі  і  веселі  веселки,
Ночі  душні  і  поранки  рожеві,
Вони,  як  вві  сні,
Бачать  весни  колихання  зелене,
Чують  безсмертні  слова  солов’їні,
Дотики  вітру  щасливого  ловлять…
А  все  це  живе  у  них:
Весна  запахуща
І  пристрасне  літо,
Вітер,  веселки  і  грози  —
Все  це  живе  в  них
І  житиме  доти,
Доки  бичем  смертоносним
їх  мороз  не  ударить,
Доки  на  землю  не  зронять
Останніх  своїх  пелюстків
Білі  троянди,
Вересневі  троянди,
Останні  троянди
(М.Рильський).

К.  називається  ще  обрамленням  (часто  у  прозових  творах).

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=798325
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.07.2018
автор: Теоретик