Дивна оця істина життя:
Ми бажаєм те, чого немає,
І втрачаєм це без каяття,
Зовсім без жалю і не страждаєм.
Ображаєм тих, хто любить нас.
Думаєм: та що там, все минеться.
Час пройде й гикнеться ще не раз,
Бумерангом в серці відгукнеться.
Час суворий вчитель, не пробачить
За гріхи, що скоєні підчас.
Хай душа черства все ж не заплаче,
Та отрима здачу кожен раз.
Не примусить бумеранг чекати,
Може відплатить за зло й добро.
Лиш потрібно просто добре знати:
Не носіть образника тавро.
Так то воно так, тільки от від зла ми потерпаємо зараз. А коли той бумеранг дасть здачу кривдникам одному Богу відомо. Тож я думаю так. - На Бога надійся, а сам не плошай, і нічого підставляти ліву щоку якщо тебе врізали по правій. Треба зразу ж адекватно вібповісти. А вірш Ваш, як і усі Ваші вірші, хороший бо у ньому є над чим замислитиь,,а з чим і посперечатись.
Доброго ранку, Євгене...Ви підтвердили і мою думку, що зараз бумеранг ніби втратив своє значення. Рідко став карати кривдників та платити добром за добро.. Мабуть, час зараз настав не такий...Хоч іноді все таки бумеранг - життя виконує свою роботу...
