Завмерла ніч і тишею бринить
Світило сонне причаїлось в хмарній пастці...
Він не забуде ту бентежну мить
Коли зустрів Її, оту, що пахне щастям...
Так тонко, ніжно, наче білий цвіт
Мов пелюстки в саду червневого жасмину
Всоталась в шкіру, в душу, в цілий світ
Запеленала щастям, мов малу дитину
Вона стелила м‘яко, ніби пух
Залюбленими, срібними словами, сміхом
В Її б долонях і вулкан потух
І вуркотів би в такт слухняно, мирно, тихо...
Він все б продав, віддав за майбуття
Удвох, за поцілунок вранішній зап‘ястя
Бо він вже знав - не шкода і життя
Коли пізнаєш Ту, що завжди пахне щастям
що завжди пахне щастям...завжди?
За таку, мабуть, і віддав би, але де таку знайти?
Так, Ваші вірші сходу не прочитаєш
Ulcus відповів на коментар меланья, 17.10.2019 - 22:01
ну... тут вже й ви мене замислили. так, хтось може пахнути завжди, бо то буде невід‘ємна частина вдачі. хтось може періодично. колись читала статтю про те, які жінки подобаються чоловікам, до яких тягне, як магнітом. навряд, чи до похмурих та непривітних. коли жінка задоволена життям, коли вона вміє радіти навіть дрібницям, вона випромінює особливу енергію, унікальний магнетизм. а далі - справа оточення: а чи підтримати в ній це, або затоптати, висотати. так от - деяким феям це вдається зберегти назавжди. нехай шукають
меланья відповів на коментар Ulcus, 17.10.2019 - 22:19
Я ж не ставлю під сумнів, що саме така жінка подобається, я про те - чи є така на світі.
А вірш класний
Ulcus відповів на коментар меланья, 17.10.2019 - 22:55
та все я зрозуміла... просто і сама задумалась дякую, що навернули мене до приємних спогадів