Знеможена, вдоволена, щаслива,
Тремтяча у цупкім полоні спазму,
У апогеї вільного відриву,
В передчутті наступного оргазму
З-під шкіри струменяться саламандри,
Пашать вогнем завужені зіниці,
У голові повторюються мантри -
Іще хоч раз намаритись, наснитись...
Хоч мить, секунду, частку півсекунди
Цей зблиск, цей спалах, ця жага торкання
Як у забутій казці нібелунгів -
Ступити в ніч, щоб вийти на світанні
Знеможено, вдоволено, блаженно
Всміхнутися зловісному інкубу
Що так любив красиво й навіжено
Й віддав її, беззахисну, на згубу...
Солодка спека та повітря сперте,
Немов міхи розходяться легені,
Останній вдих - це щастя так померти -
З коханим серцем у кривавій жмені...
За ілюстрацію - робота Боріса Вальєхо «Жага (burning)» (фото з нету)
по-перше, це лише образ, а не факт. герої, м‘яко кажучи, не зовсім при тямі. вважаєте, що героїня Литвинової справді літала, коли казала: «я летаю, я в раю». це всього лише відчуття. от і все
Красиво та виразно написана ця картина... (не осудіть за банальності...) хоч в житті - все простіше і не так красиво... написати (описати) можна багатше та яскравіше... краса - у слові... (а з іншої сторони - краса слів - мистецтво.., за що Вам і спасибі)))
дякую на добрім слові дозвольте з вами не погодитись - аби описати відчуття, теж бракує слів. може красиво звучати і водночас не відображати повністю відчуття.
та й відчуває кожен по-різному. розповім анекдот із життя. ловить молодий чоловік рибу. клює - раз за разом. каже до товариша, в якого теж заледве наживка встигає змінюватись: «о, це ліпше за секс!». а той йому: «тоді мені тебе шкода»
Філіпи не люблять ставати Пилипами, то й з вами - хто знає, як то так, аби не образились))). з російською у мене, певне, не дуже, то будете Петром тоді