Була в нашому житті така історія. Пам’ятаю, я тоді навчалася в п’ятому класі, а сестра – в десятому. На адресу школи прийшов лист. Лист прийшов із далекої Туркменії, з міста Мари. Це місто знаходиться посередині пустелі Каракуми. Написала його сім’я загиблого за визволення нашого села, а можливо навколишніх /убитих звозили з навколишніх сіл до братської могили/. Це – був молодий вродливий юнак, йому було лише 19 років. Ім’я його встановлене і викарбуване на надгробній плиті – Багіров Едуард. Так як ми росли в сім’ї фронтовика, моїй сестрі доручили дати відповідь родині загиблого бійця. Невдовзі з далекої Туркменії в школу завітав гість. Це – був чоловік сестри бійця. Він також воював, втратив руку і був суддею в спорті. По дорозі до Львова на якісь змагання, він завітав до нашого села. В школі Миколі Івановичу Новікову /він був росіянином/ організували дуже теплий прийом. Якраз була в розпалі зима, я захворіла на грип, мала дуже високу температуру. Але до пам’ятника все одно ходила, читала вірш. Колись я сама знайшла в дитячому журналі вірш про героя в бронзі, цей вірш до сьогодні читають на День Перемоги біля братської могили. Потім наші батьки запросили Миколу Івановича до нашого дому. Він довго розповідав про Туркменію, ночував в нас і ще багато років писав нам листи і надсилав вітальні листівки.
А вже навесні до нас приїхав брат загиблого з дружиною. Мама була вже немічна і в таку далеку дорогу не вирушала. Вони вільно володіли російською, були дуже гарними людьми, мені вони тоді нічим не відрізнялися від наших земляків. З розпадом Союзу наш зв’язок обірвався.
Нам завжди було жаль того молодого бійця, який не встиг нічого в житті побачити. Батько розповідав скільки молодих бійців загинули в першому ж бою. Скільки ходила в школу – завжди доглядала могилу. На літні канікули, коли школа була закрита, приходила сама, навіть не знаю чи про це знали мої батьки.
Пам’ятаю, що я дуже хотіла щоб там росли незабудки, висаджувала їх і не раз, а вони ніяк там не приживались. Але односельці не забувають подвиг визволителів. Могила, як і колись доглянута. На День Перемоги сюди приходять від наймолодших – до найстарших і завжди поіменно згадують загиблих захисників. Вони і такі, як вони, нам і усій Європі дали мирне життя, а ми хоча б маємо про це пам'ятати і бути вдячними за це. Світла пам'ять воїнам світла!
З святом Перемоги Вас, Людмило! Цікава розповідь і в нас була похожа історія. Знайли рештки бійця з Середьньої Азії, з Туркменії. В школі переписувались, через сльози.
