натопили свічок не допивши вина,
на порожній гачок що хтось звісив був з неба,
без нудних балачок_ то якась дивина_
в пору ту, коли клей ще на стеблах...
наче кореня два мандрагори сплелись,
помолились на місяць рогатий_
туго напнута нині тонка тятива,
дим гіркий заливає кімнату_
не ходили навгад в лабіринті з дзеркал,
не гадали на темних арканах,
не зривав хитрий янгол зізнань з язика,
не тримав їхні тіні в капканах...
тихо плаче за ними хранитель блідий,
дві душі прослизнули крізь грати,
заростуть кропивою глухою сліди
та й кому_ і нащО їх шукати...