Все більше забуваю я вогонь,
Палких твоїх і ніжних поцілунків.
Не відчуваю дотик лагідних долонь,
Що дарували тілу барви візерунків.
Я забуваю погляд люблячих очей,
І не повторні у твоїх обіймах ночі,
Як я тонув у хвилях тих ночей,
І світлі маячки - твої чарівні очі.
Ти так любила сонця лагідне тепло,
А я любив води не стримну силу.
І човен наш на хвилях віднесло,
У світ кохання - Сонячну долину.
Я цілую знову твої очі як тоді,
І розплітаю твої коси на світанні.
Ти до мене знову завітала уві сні,
І повернула почуття найперші, ранні!
Та більше і не треба вже мені,
Вже збулося останнє те бажання.
І сонце з морем злились в далині,
Й лелеки відлетіли вже останні.
