Одна суєта суєт.
А як хочеться спокою,
Як хочеться тиші,
Щоб відчути,
Як душу бідну
Шкребуть миші.
Ну, що ж та душа завинила,
І в облуді так довго жила,
Ненавиділа, проклинала,
Страху Божого не мала.
А нині про порятунок благає,
Бо довго уже страждає.
Страждає без розуміння,
І від зради страждає,
Через розбрат,
Фальш і злобу,
І так чекає на нову добу.
Страждає... Болі надто багато.
Ну, що ж це за свято,
Коли зранена душа болить.
А як хочеться в радості жити,
Любити, весну у всій її красі відчути
І просто, просто
Собою бути.
Хто загоїть рани душі?
І плачуть, плачуть
І жінки слабкі,
І сильні мужі.
Радості не має у болі.
Доволі доволі.
Сльози омивають душу,
А йти далі мушу,
Щоб з усіма кричати
" Осанна!" тому,
Хто розуміє і спасає
Душу оту, що
Незабаром знову волатиме,
Але уже " Розіпни, розіпни!"
І розпинаємо ту душу
Своєю зрадою,
Зневірою, ненавистю,
Байдужістю, жорстокосердям,
Лицемірством, лукавством...
Христос на третій день
Після розп"яття
Воскрес.
І наші душі воскресають,
Ласку очищення пізнають
І рани душі заживуть,
Мабуть.
ID:
784846
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 28.03.2018 13:32:53
© дата внесення змiн: 28.03.2018 13:32:53
автор: яся
Вкажіть причину вашої скарги
|
