* * *
Валентинові Сільвестрову,
композитору, присвячується
1
А так воно на світі
є відрадою
Що другорядне
все ж співає другорядне
А першорядне теж
співає першорядне
А вічність підриває нас зарядами!
А вічність вибруньковує порядність…
А в вічність підганяють так азартно!
Які захоплюються дивом —
Аж не можуть
і казати!
2
Тож чутно
як тече голос речей…
І буркотіння — й вік рече
Все що полискує й пашить
Те що звивається — в кімнати
солов’їні
Щоби комфортом задушить!
І щоби дірки не лишить —
Якщо з Христом ти не в таїні…
Але щоб не сповзти до згуби
То Бог тобі — лінійку в зуби
І всовує кінець в рояль.
І не пищати!
І не просить пощади.
А звуки ніжності сотать
Харчать, іскус смоктати —
І — вірність Богові — писати!
Дріб боротьби!
Рій хроматизмів! —
І небес печатку!!
І краще б тебе вдарив для початку
Словесник Слова-Бога так гірчато, —
Й лінійка без Христа так
не дрижить!..
І вийняв з пучок вік акселератний…
...Грім! Музика!!
За Керч зірниці потіснив —
у чаті:
Мовчати.
09, 10. 09.2013
Джузеппе Верді
Дрижіте всі!!
бо сидите на сіні.
І те, чого не зміг
Італо-світський геній у Россі́ні –
Те зміг,
в божій натхненності,
музи́ка із села…
Він витягнув Італію! –
Му́зика з Бога – й ним зайшла…
Музика Божа!
до рішучості, до звільнень –
пішла, пішла…
дрижіте всі!
Бог не забув! чому –
Сам із села…
Що бачу духом?
Брила!
Він в смолі!
обли́станий й освистаний.
Над блискавка́ми – і в боренні…
Сидячий на престолі
в всезгнієнні…
І ліві виверталися з геєни
Й по серцю били – мідними!..
І – по чолі!!.
Ох, і пройшовся б я по смолах – з стихарями…
А дивувались:
дзвону много–
в ямі!!!
…О, рве корве́т! Рови! мов з грязі в князі.
О сило Неба!!!
Як розкішно в Тобі звик…
І що світське́?! – Я стільки всіх перекусив,
і стільки з’їв!
й поклав в посудину й змішав –
і тонких киш й дебелих в’язів! –
і що? І вирвете –
з церков, небес і підошов –
Що прошнуровує усіх і все язик?..
Чужі!? Щоб вирвать вас з боліт –
на це й прийшов!
Шнурки! – як вирвете Її
з када́нса серця?
Сипне Дух солі – як в’юни,
в відрі, обі́литеся, що й відро притреться…
Щасливі встанете! узагалі – що тут жили!
Молитв!
щоб нецерковним язики не одійшли!..
Молитися!
бо зайде час на кращих…
Господній ангеле,
іду –
поміж, пиши, пропащих.
Господній янголе,
іду поміж,
пиши, смердячих,
мов не наших.
Правдивість вираження! –
прибіжать й магометане!!
уцю́кати…
…Все ж, може, Боже… хоч мене
не стане??
Бо що?! – і цих, і тих,
Цюрих, й знов дзюрих…
Як Їй любити в однім серці?
І очі отверзе́:
Церкві писав ,– що ж?
виривав язик ясний Россі́ні??
Тремтіть, не цілком люди!
собаки всі на сіні…
А бачу: Верді це трима у двох руках
драконів:
творчого й – без духу,
щось з упалих…
Вогонь на вас, всі приморожені і в’ялі!!
Верді летить зі мною по роках…
Джузеппе! Ти ніколи не брехав!…
Святим – одного з друзів ти назвав.
Дух Верді – Божий дух! І не збрехав…
Й не опускав…
А навкруги – знов –
дух упалих!
Святий Огонь на всіх – на
заморожених і в’ялих!!
19.11.2006
