Сусідка кілька днів тому мою дружину
Спитала: «В тебе працьовитий чоловік.
Чому ж нема у вас ні дачі, ні машини?
Чи в нього розуму бракує в голові?»
Дружина їй про мене розказала.
І та зітхнула з превеликим співчуттям:
«Моє біднятко собі чесного надбала.
Не пощастило. З чесним — це хіба життя?!»
І то не виняток. Я чую скрізь навколо:
«Шляхетний? Безкорисливий? Та це ж є лох».
Вщух у народу честі та сумління голос.
І саме це — найбільше в Україні зло.
Який народ її, такі її обранці,
Що зраджують вони і продають її.
Чому ошукані ми? Бо ми — ошуканці.
Чому обкрадені ми? Бо ми — крадії.
Щоб мати долю кращу, ніж у вати,
На гроші не міняймо гідності запас.
Пишу це не з метою покритикувати,
А щоб закликати змінитись врешті нас.
19.11.2016
Чернігів
Із циклу віршів 2016-2018 років "Нові сили рушають" www.PetroRuh.com/2016.html
