Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ… Частина 1: СОНЯ (проза) - ВІРШ


геометрія: ДВОЮРІДНІ,  МЕНІ  РІДНІ… Частина 1: СОНЯ   (проза) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 19

Пошук


Перевірка розміру




ДВОЮРІДНІ, МЕНІ РІДНІ… Частина 1: СОНЯ (проза)

Сьогодні я хочу порушити тему родинних зв’язків. І чую, і читаю, і бачу з телеекрану, та й знаю з життя, як нині часто бездушно втрачаються такі зв’язки, батьки кидають своїх дітей, не виплачують роками аліментів; дорослі діти забувають своїх престарілих, а то й немічних батьків,..і мені стає жутко: куди ми пливемо, точніше падаєм, чому не бережем те, що маємо? Тому й поринаю у спогади. Якось раніше родинні зв’язки були міцнішими. Принаймні я їх пам’ятаю. У моєї бабусі Насті було 5 братів і 3 сестри. Я не знала лише двох, які загинули в роки Другої Світової війни. А усіх інших, а також їх дітей не лише знала, а й спілкувалася, і дружила з їхніми дітьми, бо ж серед них були і мого віку, і навіть молодші, ті які народилися після війни. Щоправда були й такі, що жили не в моєму селі, але і ми до них, а вони до нас час від часу приїжджали в гості, а ще листувалися. У мене є що розповісти про долі багатьох із них. Та я сьогодні хочу продовжити розповідь про дітей двоюрідної бабусі Дусі, про яку недавно писала у історії: "33 рік - не забуть повік". Найменшу доньку Марусю вона віднайти не змогла і все своє життя картала себе за той вчинок, коли відправила своїх діточок на залізничну станцію, думаючи, що так врятує їх від неминучої смерті. А ті троє, яких вдалося повернути і врятувати були дуже цікаві особистості, тому подальші мої спогади про них. С О Н Я Соня була найстарша, лише на 5 чи 6 років молодша від моєї мами Полі. До страшних років голодомору вона встигла закінчити лише 6 класів, та на цьому й закінчилось її навчання. Та Соня перейняла, та й навчилася у своєї мами готувати смачні страви, тому працювала в колгоспній їдальні. Там дівчину запримітили, та й направили на якісь куховарські курси, закінчивши які дівчина дістала направлення у Долинську, де вона й працювала у залізничній їдальні. Там її запримітив залізничник Костя. Перед самою війною вони одружилися. Жили у виданій їм кімнаті. Жили дружно у любові і злагоді…Усе складалося добре, допоки не почалася війна. Костю відразу ж призвали до війська, та й постелились йому важкі воєнні дороги. Соня, як і всі тоді люди, бідувала, жила у свекрів так як з кімнати її виселили фашисти. Жили з того, що припасли зі своїх городів, доводилось тишком-нишком і підторговувати. Соня і пиріжки пекла, і пряники, і торти, виносила до потягів, коли вдавалося щось вторгувати, а коли й ні, бо німчура і поліцаї бувало заберуть усе і нічого не заплатять, та ще й насміються. Коли фронт пересунусвя на захід, люди відчули наближення визволення, Соні хтось передав листа від Кості. Так Соня дізналася, що він був поранений і лікується у якомусь лазареті у Криму. Соня зібрала сякі-такі наїдки та якусь одежу, та й вирушила у далеку і дуже небезпечну подорож. Їхати довелось по- різному : і попутками, і залізницею, і навіть кінним транспортом. Та якось уже на кримській землі попала під бомбардування і дістала важке поранення у голову. Волею долі попала у той же лазарет, де лікувався від поранення Костя. Там вони й зустрілися. Після операції Соня лишилася без одного ока, дуже важко це переживала, бо ж боялася, що стане неповноцінною і можливо й нікому не потрібною, в тому числі й Кості. Та Костя виявився порядним і чутливим чоловіком. Додому вони повернулися разом, працювали на залізниці, Соні вставили, як тоді казали, скляне око. Звичайно нелегко було змиритися з втратою ока, та вони дякували долі і Богові, що лишились живі. Спочатку жили в тій же кімнаті, та з часом, коли вже мали двох синочків, збудували свою хатину і вже туди лелека подарував їм донечку. Жили дружно, дітки підростали, ніщо не віщувало їм біди. Та біда, як вода, приходить тоді, коли її не ждеш і не відаєш. Якось одночасно обидва синочки повідомили про одруження. Довелося справляти весілля, будувати житло молодим, та вони не скаржились, працювали дружною сім’єю. Донечка на той час уже навчалася у технікумі, жила на квартирі. На весілля до братів приїхала з нареченим. Після весілля теж повідала батькам про намір одружитися… Та Костя попрохав підождати з весіллям хоча б з пів року, бо ж і так витрати дали про себе знати. Поїхала трохи ображена, та вже через тиждень прийшла телеграма, що Алла з подругою, з якою разом і навчалися, і жили на квартирі, загинули. Холодного вечора натопили грубу, поснули, та вже й не проснулися, учаділи… Вугілля виявилось неякісним, груба не підготовлена до опалення, що й призвело до такого лиха. Як же картали себе Костя і Соня, що відговорили донечку від весілля. Наречений теж не знаходив собі місця, ніяк не міг утямити, як таке сталося, ходив чорніше чорної землі, на кожні вихідні приїжджав до могилки коханої і завжди там бачив Костю, який і з роботи, і у вихідні був там. Та минулого ж не повернеш, так і жили з болями і в душах, і в серцях… Коли я з сім’єю переїхала до Долинської, то відразу ж відчула таку теплоту і доброзичливість тітоньки Соні і дядечка Кості, на яку й не розраховувала. Хлопчики мої на той час були уже школярики, а донечка ходила в дитсадок. Та місць там не виявилось, ось тут і виручали мене мої любі родичі… Та й не тільки тоді, а й пізніше, коли довелось двічі робити проводи до армії, а потім тричі проводити весілля,..а потім ще й проводжати в останню путь свого синочка. І якби не їх підтримка і турботи, я не знаю як би ми все це витримали. Тому коли я тепер іду, чи їду з сином на цвинтар, обов’язково навідуємось і до могилок тітоньки Соні, дядечка Кості, їхньої донечки,а тепер ще й одного їх синочка, тітоньки Лени, бабусі Дусі,.. Усі вони спочивають недалеко одне від одного… Царство їм небесне і вічний спочинок… Отож багатьох з них уже немає, та є ще один син, є внуки і правнуки, які наслідують доброту і порядність своїх батьків і дідів та бабусь, та й працюють на залізниці. І місяць зорями сіяв, І соловейко на калині, То затихав, то щебетав... ( Тарас Шевченко) Ж И Т Т Я П Р О Д О В Ж У Є Т Ь С Я !..

ID: 780649
Рубрика: Проза
дата надходження: 06.03.2018 20:04:00
© дата внесення змiн: 16.03.2018 23:31:20
автор: геометрія

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (136)
В тому числі авторами сайту (15) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Ольга Калина, 06.03.2018 - 21:11
12 12 Гарно ,Валентино, описали про своїх рідніх. Зворушлива розповідь! flo19
 
геометрія відповів на коментар Ольга Калина, 06.03.2018 - 23:25
Дякую,Олю! Мені дуже приємно про них згадувати, бо це були чудові люди...Слава Богу є їхні діти і онуки, і хоча не часто, та все ж ми спілкуємрся... smile 16 42 43 girl_sigh flo23
 
Лилея, 06.03.2018 - 21:07
Родственные связи...как они важны!!!
Как важно с уважением и любовью относиться друг к другу...
Доброта, искренность...
Спасибо огромное!!!
16 16 19 22 22 21 39 39 39 flo36
 
геометрія відповів на коментар Лилея, 06.03.2018 - 23:22
Дякую,Лілею! А мені і писать про рідних і друзів приємно, і увага читачів теж дуже приємна... 16 smile ghmm girl_hospital girl_sigh flo12
 
Душевна розповідь про добрих людей. Світла їм пам*ять. А Вам, Валентино, здоров*я і радості. 12 16 flo26
 
геометрія відповів на коментар Світлая (Світлана Пирогова), 06.03.2018 - 23:20
Дякую,Світлано! Мені дуже приємно,що ви читаєте і співчуваєте... 16 smile girl_hospital flirt flo23
 
Valentyna_S, 06.03.2018 - 20:51
Гарно і щиро написали про доброту. Іноді ми не всі її помічаємо. Думаю, що кожен з нас на життєвому шляху зустрічав добросердних людей. Я, наприклад, дуже вдячна одній сім'ї із Харківщини,яка допомогла мені у важкий час. Ось уже 35 років я згадую милих людей у молитвах.
 
геометрія відповів на коментар Valentyna_S, 06.03.2018 - 23:18
Дякую,Валентино! Я також намагаюся тримати зв"язок не лише з рідними, а й з друзями. У 2017 році ми намагалися зробити зустріч випускників ,що випускалися 60 років тому.Розподілили ми з подружкою - однокласницею за допомогою тефону,хто з ким зв"яжеться,та майже нікого й не знайшли, і навіть ця подружка у листопаді померла...Сумно,але ж нікуди не подінешсяі, все йде своєю чергою... 16 smile writer flirt girl_sigh flo11
 
Я наплакалася,читаючи Вашу розповідь,Валентино Григорівно cry .Які складні долі в цих людей frown .Світла їм пам'ять flo36 .Я також про свою родину почала писати.Нехай молоді щось запам'ятають.
 
геометрія відповів на коментар Шостацька Людмила, 06.03.2018 - 23:12
Дякую,Людо! У мене уже з моїх двоюрідних залишилося лише дві сестрички: одна по маминій і одна по татовій лінії...Бачимося рідко,але зв"язок тримаємо телефонний і по скайпу. А долі майже в усіх складні,бо ж втрачаємо не лише рідних похилого віку, а й молодих,на жаль... 16 smile girl_sigh flirt flo36 flo04
 
Шостацька Людмила відповів на коментар геометрія, 07.03.2018 - 06:43
17 16 flo36
 
Ніна Незламна, 06.03.2018 - 20:32
12 12 16 Співчуваю,Валю. Життя складне,тримайтеся! Хай Бог дає Вам здоров*я!!!
З наступаючим Вас Святом 8 Березня!
flo12 flo12 flo12
Миру ,тепла і добра Вам!!! 21 flo36
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 06.03.2018 - 23:07
Дякую,Ніно! Я й донині тримаю з їхніми нащадками зв"язок, і дуже радію кожній розмові телефоном і хоча і не частими зустрічами... 16 smile girl_sigh curtsey 43 42 flo36 13
 
Капелька, 06.03.2018 - 20:22
І цікаво і сумно.І гарний приклад людських стосунків!Життя продовжується!З найкращими весняними побажаннями до Вас і з наближаючимся Жіночим святом! give_rose 21 21 22 22 flo36
 
геометрія відповів на коментар Капелька, 06.03.2018 - 23:04
Дякую! На жаль усе менше й менше залишається в живих моїх таких гарних і цікавих родичів... 16 smile girl_sigh girl_hospital flo36 flo23
 
Haluna2, 06.03.2018 - 20:19
Цікаво Ви описали.Родинні зв'язки повинні би й бути міцними! give_rose
 
геометрія відповів на коментар Haluna2, 06.03.2018 - 23:01
Дякую,Галино! Я дуже ціную своїх уже троюрідних брата,його дружину,їх діточок...І хоча і я, і вони вже люди поважного віку,ми хоч і не часто, та все ж спілкуємося, все більше телефонами, та все ж і таке спілкування корисне і нам, і нашим дітям та онукам... 16 girl_sigh smile curtsey 43 42 flo36 flo06
 

Нові твори