Ти сама перекреслюєш ноти -
ті, що пише тобі хтось незнаний,
хтось невіданий і не тутешній,
десь далеко-далеко вгорі.
Ну а потім йодуєш, бинтуєш
розтривожені доторком рани,
і втираєш невтішені сльози,
щоб не бачив ніхто, на зорі.
Ти сама відганяєш музи́ку
за межу, що укрилась туманом.
І міняєш мелодію тиху
на мовчання, таке голосне.
Ну а потім в зажуру впадаєш
неприкаяна і окаянна,
намагаючись втішити серце
новоявленим вічністю днем.
Ти сама відмовляєшся чути,
відмовляєшся влитись у всесвіт
і піддатиcь тому смакуванню,
що зоветься сьогодні життям.
А вишукуєш вперто на струнах
дисонанси, вкорочені сенси,
знемагаючи зовсім від того
і спадаючи долі без тям.
Ти сама обираєш безлюддя
на заселених вулицях долі,
зазираєш у вікна самотні,
за котрими панує зима.
І змагаються білі музики,
і цимбали стають кволі-кволі,
бо їх чути уперто не хочеш
ти сама, ти сама, ти сама...
7.02.18 р.
Рада знайомству!!
