Спроба перекладу... вірша,
що міг бути... українським
народним... романсом......
Куйовдить вітер ревно шаль,
Цілує складки сукні.
Рожевий обрій... І печаль,
І вітровій попутній...
А неба синього кришталь
Дощем дочиста вмитий...
Чекаю щось, чогось так жаль,
Та сум печаллю вбитий.
Сьогодні можу я простить...
Зумію – всяк буває.
Від тебе ладна я піти –
Любов благословляє.
19.11.2017
Оригінал:И листья сладко пахнут
Ревнивый ветер треплет шаль,
Целует подол платья.
Закат разлит... Легка печаль
И листья сладко пахнут.
А неба синего хрусталь
Так чист! Дождями вымыт.
Чего- то жду, чего- то жаль
И клином клин,уж, выбит.
Сегодня я тебя простить
Сумею — всякое бывает.
Я научилась уходить —
Любовь меня благословляет.
(вірш Олі Радченко)
Ваша майстерність майже досконала. Чому "майже?". Бо люблю афоризм :"Не бійтеся досконалості. Вам на неї ніколи не ступити." Хоча... Я завжди приміряла цей афоризм на собі. Але... Може, він ніколи не підійде Вам? Та звісно, що ні!
Ти ба! Ото я ступив! Та воно і не дивно - ти такий улюблений, що коменти на одну сторінку не втискуються! То ж користуюсь можливістю втретє сказати :"Молодець"! Тобто виходить молодець в кубі.