Буває так, що Осінь на душі
І не важливо, що там за вікном
Буває так, що хочеш у житті
Лишитись не життям, а сном
Буває так, що посмішку дарую
А очі болем захлинають душу
Буває, знаю, що існую
І існувати поки мушу
Буває так, що світло тисне мрії
І гасять руки лампочки байдужі
Буває, що, втрачаючи надію,
Лиш серце за надіями ще тужить
Буває так... А біль - вона миттєва
За мить життя слугує нам
Буває так, що серце не сталеве
Та не дозволить слабини очам
Буває так, що на стежки не повернути
І шлях зникає в пелені туманів
Буває так, що ті, з ким хочем ми бути
Нам роблять вже невиліковні рани...
