Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ РІК - НЕ ЗАБУТЬ ПОВІК… - ВІРШ


геометрія: ТРИДЦЯТЬ  ТРЕТІЙ  РІК - НЕ  ЗАБУТЬ  ПОВІК… - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 22

Пошук


Перевірка розміру




ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ РІК - НЕ ЗАБУТЬ ПОВІК…

І як оте страшне назвати, Коли вмирає все село, Всіх діточок втрачає мати?... А дехто каже: "не було!.." (Микола Плотніков) Щотижня намагалася розпочати та й написати про ті страшні роки – зупинялася...Боляче навіть згадати, що перенесли наші люди у ті страшні 1932-1933 роки. Хоча вже це і історична минувшина, та вона живе у пам"яті очевидців, жагучим болем відгукується у їхніх скронях. Звісно, про ті роки я знаю з публікацій, книг, та розповідей своїх рідних, які жили у ті страшні роки. Я вже писала про те, що з сім"ї моєї бабусі вижили лише троє: сама бабуся, та їх дві донечки: найстарша Поля, в майбутньому моя мама, та найменша Варя, а семеро їх братиків і сестричок забрав голодомор. Сьогодні хочу повідати про страждання і муки молодшої сестри моєї бабусі Насті - Явдохи, яку ми лагідно називали бабуся Дуся! Жінка була веселої вдачі, працьовита, щира, доброзичлива, але з її очей ніколи не зникав смуток. Розговорити її про причини смутку було неможливо, бо її очі відразу сповнювались сльозами і печаллю. Моя бабуся Настя теж уникала розповідей про той страшний період їхнього життя. І тільки коли обох бабусь не стало про ті страхіття мені по частиночці розповіла моя мама Поля. Чоловік бабусі Дусі повернувся з Першої світової війни змучений і зранений. Народили чотирьох дітей, та тяжка праця, нестатки і каліцтво зробили свою справу чоловік помер ще до початку того страшного лихоліття. І залишилася Дуся з чотирма діточками від 5-и до 10 років. На той час у селян: і колгоспників, в одноосібних і колективних господарствах забирали не лише зерно, а й іншу сільськогосподарську продукцію. Свавіллю не було меж: гребли все: і сире, і сушене, і варене, та й сяке-таке взуття і одежу теж забирали до нитки. Отож і лишилася сім"я Дусі і гола, і боса, і голодна. Літом, восени виручала трава, акація, кропива, хоч якісь фрукти, а коли вдарили морози, доводилося ритися у замерзлій землі, щоб відшукати бодай примерзлий буряк, чи картоплину, щоб можна було зварити суп, та ні не суп, а якусь похльобку. У дітей боліли животики, вони стали схожі на скелети. Ще добре, що Дусині сусіди були бездітні і дядько Микола мав возика і конячину, тому йому вдавалося десь комусь щось підвезти, та й заробити чи то зерна, чи крупи, чи й картопельки, і вони скільки могли допомагали сім"ї Дусі. Але з часом заробітки в чоловіка зникли і голод дав себе знати і його сім"ї. Та якось хтось попросив його поїхати на залізничний вокзал, зустріти приїжджих гостей і тоді Дуся зважилась на страшний вчинок, вона попросила Миколу забрати і відвезти туди її діточок, думала може знайдуться добрі люди, та розберуть її діток і врятують від смерті. Миколі не дуже й хотілося це робити, але нічим іншим він уже не міг допомогти сусідці, тому він забрав, та й відвіз їх. Коли ж він виконавши замовлення повернувся додому, то дружини дома не застав, зате почув її несамовитий крик з двору сусідки. Швиденько побіг туди і побачив страшну картину, його дружина тільки-но зняла з петлі Дусю, яка втративши свідомість лежала на підлозі. Якось спільними зусиллями привели її до тями, та вона бурмотіла про те, що немає права жити, раз віддала хтозна куди своїх кровиночок. Микола зупинив її нарікання, велів одягнутися і йти до його воза, на незрозумілий погляд жінок пояснив, що поїдуть за дітьми, бо і в нього душа за них болить. Так і зробили. Та до станції вони й не доїхали, бо їдучи нараз помітили три маленькі дитячі фігурки, які непевною ходою йшли їм назустріч. Підібравши діток відразу ж запитали, чому їх троє, а не четверо. Найстарша тут же пояснила, що одну найменшу Марійку забрала тьотя, яка вийшла з поїзда на перон, та ще й їм дала по пиріжечку, тому у них і вистачило сили йти додому. Після цього сім"я Миколи опікувалася дітками та й самою Дусею. Так сусіди допомогли вижити Дусі і її трьом діткам. Дітки виросли, всього було у їхньому подальшому житті і радощів, і прикрощів, і вдач і не вдач. Були й цікавинки про які я якось напишу в іншій історії. Усе своє життя Дуся жила із біллю в душі і серці за свій проступок, що нічого не знала про долю найменшої донечки. Якось намагалася і розшукати, допомагав їй у цьому молодший брат Яків, який частенько їздив у післявоєнні роки до міста Миколаєва, а як пам"ятала Дуся поїзд у якому поїхала її донечка з незнайомою тіткою їшов якраз на Миколаїв. Яків ходив у якісь там установи по розшуку дітей, та слідів дівчинки не знайшов. Тому моя двоюрідна бабуся Дуся і бувала такою сумною. І хоч пройшли роки, і вже давно немає бабусі Дусі, та й її дітей, та живуть її внуки, правнуки і праправнуки, і вони, і всі ми повинні у ці скорботні дні схилити голови перед Світлою Пам"яттю наших рідних, та й усіх загиблих у той час безневинних людей. І запалити СВІЧКУ ПАМ"ЯТІ,ВІРИ, НАДІЇ. Це знак нашої Пам"яті,це вогник Надії на те, щоб таке ніколи більше не повторилося. Батьки і діти! Діти і батьки! Нерозділиме і одвічне коло. Ми засіваємо життєйське поле, І не на день минущий – на віки! (Борис Олійник)

ID: 759372
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.11.2017 17:02:39
© дата внесення змiн: 17.03.2018 23:16:03
автор: геометрія

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Світлана Моренець, Ганна Верес
Прочитаний усіма відвідувачами (227)
В тому числі авторами сайту (17) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

17 17 17
 
Ганна Верес, 09.11.2017 - 17:35
Не буде вороття тому ніколи,
щоб рятував дітей сусід Микола,
щоб мати гріх несла в собі великий,
тож пам'ятаймо, люди, чорне лихо! 12 12 12 16 give_rose
 
геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 09.11.2017 - 22:32
Дякую,Ганю! Ми хоч і не свідки тих подій, та при згадках і душі і серця завмирають... girl_sigh 17 43 31 42 flo26
 
Леся Утриско, 09.11.2017 - 08:25
17 17 17 give_rose give_rose give_rose
 
геометрія відповів на коментар Леся Утриско, 09.11.2017 - 14:00
Дякую,Лесю! Схилімо голови перед їх Пам"яттю... 17 smile 17 girl_sigh 17 31 flo26
 
Страшна сторінка історії нашого краю, болісна, до крику. 17 17 17
Не забудемо! 05
Спасибі Вам, пані Валентино!
 
геометрія відповів на коментар Світлана Моренець, 09.11.2017 - 00:11
Дякую,Світлано! Це не перша моя розповідь у КП про ті страшні роки...Таке не забувається...Запалимо СВІЧКУ ПАМ"ЯТІ,ВІРИ,НАДІЇ!.. З нами - одвічна ПРАВДА, І - ВІЧНА ПАМ"ЯТЬ!!! 17 19 31 flo26
 
flo17 17 ...страшні сторінки історії нашої країни...
Такі розповіді неможливо читати без сліз...
Тож запалимо всі... СВІЧКУ ПАМ"ЯТІ,ВІРИ, НАДІЇ... 17 flo17 17
 
геометрія відповів на коментар Світлана Семенюк, 09.11.2017 - 00:05
Дякую, Світлано! Я пам"ятаю голодні воєнні і повоєнні роки, та все-таки ми якось вижили,якісь люди тоді були дружніші помагали друг другу,виручали,як і чим могли... smile 17 43 42 17 flo19
 
Трагічні сторони життя... Про це треба розповідати та памятати, щоб не повторилося... Добру справу зробили, спасибі Вам.
 
геометрія відповів на коментар Веселенька Дачниця, 09.11.2017 - 00:02
А ГОЛОДНЕ СЕЛО ПОМИРАЛО...

Тридцять третю весну у минулім столітті -
Не забуть нам повік у цім світі.
Тридцять третій був рік урожайний,
Для селян - бідняків - вимиральний.
Хоч вродило зерна і немало,
Та зловісна рука все забрала.
Хлібороб працював не для слави,
А щоб доньки й сини не вмирали.
Та зерно потекло за моря, океани,
А голодне село помирало.
Умирали старі, батьки й діти,
Залишались живі люди - тіні...
І донині печуть нам їх болі,
Тридцять третього тінь - у нашій долі.
І стоять лиш хрести у мовчанні,
Чуєм ми з глибини їх страждання.
І для нас в тих хрестах - заповіти,
Хліб святий берегти і радіти... 17 smile girl_sigh 43 42 17 flo19
 
Ніна Незламна, 08.11.2017 - 17:47
17 17 17 РВЕТЬСЯ СЕРЦЕ НА ШМАТКИ...
ЯК ТІ БІДНІ ДІТОЧКИ
ЯК ПРИЙШЛОСЬ ЇМ ВИЖИВАТИ
СТІЛЬКИ ЛИХА ПІЗНАВАТИ 17
Моя мама в зз-35 мала трьох доньок на той час,двоє з них пішли в той світ
Розповідала,про ті страшні роки...
То був страх тільки почути,що вже казати,про тих кому це прийшлося пережити...
Пам*ятаємо! 17
flo18 flo36
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 08.11.2017 - 19:14
Дякую,Ніно! Навіть коли згадувала і писала,душа палала, серце боліло й тепло не гріло... girl_sigh 17 osen1 flo31 flo08 flo19
 
Ніна Незламна відповів на коментар геометрія, 08.11.2017 - 19:25
Я Вас розумію. Я,як пишу прози всі події переживаю в собі,неначе буваю в ролі героїв. А Ви тим паче, Вам тяжче багато труднощів мали на своєму віку....Успіхів Вам! 21 give_rose
 
Таких історій є багато.Й кожна по своєму трагічна й сумна. give_rose
 
геометрія відповів на коментар Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський, 08.11.2017 - 23:51
Дякую,Ніло і Олеже! На жаль трагізму в нашому суспільстві завжди більше,ніж урочистостей і насолод... smile 17 girl_sigh 17 43 42 31 flo26
 
Чайківчанка, 08.11.2017 - 17:16
give_rose cry 17 сумно
 
геометрія відповів на коментар Чайківчанка, 08.11.2017 - 23:49
Дякую! І нині невесело живеться, та не доведи,Господи, таке ще пережити... smile girl_sigh 17 43 42 flo31 flo19
 
@NN@, 08.11.2017 - 17:13
Чудове ессе give_rose
 
геометрія відповів на коментар @NN@, 08.11.2017 - 19:11
Дякую! Та це щей правда життя...Сумна... 16 girl_sigh 17 flo36 flo19
 
@NN@ відповів на коментар геометрія, 08.11.2017 - 22:26
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462188
це дуже давній вірш, написала зі слів знайомої, коли пам'ятник жертвам голодомору відкривали flo15
 

Нові твори