Вже сонце сідає, У небо безкрає
край неба палає, пташина злітає,
рожевим стає горизонт. шукає нових ще пригод...
І даль до без краю, Хоч сонце моргає,
красою вражає за обрій ховає
від сонячних див-позолот проміння своє від турбот...
І день відступає,
сховатися має,..
вечірня надходить пора...
Земля вже дрімає,
краса ж незникає,
у небі ясніє зоря...
Від краю до краю Пташина змовкає,
вже місяць сіяє на сон повертає,
і зорі ясні вже блищать. зникає і сум, і сльоза...
Усе, як у раю Природа стихає,
в красі завмирає у сутінках грає
і сойки уже не кричать... невимірна чиста краса...
Це двері до раю
вже ніч відчиняє,
пора спочивати у сні,
усе завмирає
і вітер стихає,-
закони природи ясні...
Вона ж усе знає Все йде, все минає
і вчасно міняє,- і краю немає,-
усе на догоду землі... і вечір чудовий, і ніч...
Коли все спочине, Все тихше і тихше,
відновляться сили,- і тиша колише,-
потрібні усім і мені... вгамовує суть протиріч...
Вже й сонце заснуло,
усе що минуло,-
не верне ніколи назад...
Прибуде день новий,-
такий же чудовий
і сонячний диво-парад!..
Прочитала на одному подиху. 
