ЯК СОЛОВЕЙКО ЧОЛОВІКА ВЧИВ (українська народна казка в поетичній інтерпретації)
Піймав дядько соловейка
і вирішив з"їсти.
Той до нього:"Я ж маленький,
тобі не наїстись.
Краще тобі відпустить,
мене, чоловіче,
я ж тебе зможу навчить
трьом речам потрібним."
Той задумавсь і сказав:
"Добрі речі кажеш.
Ну, гаразд,я відпущу,
а ти не обманеш?"
"Обмануть? - Звичайно, ні!-
соловей вклонився.-
Вір - не можна їсти те,
що вже не годиться!
І не треба шкодувать,
чого не вернути.
Не можна вірити словам,
несправжнім, байдужим!"
І почувши ці слова,
(дуже вірні й влучні),
відпустив той солов"я,
та ще й посміхнувся.
Соловей вгору злетів,
потім зупинився:
"Друже,ти не зрозумів,
речам не навчився.
Якби знав ти, який скарб
у собі я маю,
ти б мене не відпустив,
я це точно знаю!
У мені є дорога,
велика перлина,
вона б тобі принесла
багатство невпинне".
Чоловік це як почув,
дуже засмутився,
соловейка попросив,
щоб той повернувся.
"Чоловіче, ти дурний?
(Прости мене, Боже),
все що я тебе учив,
для тебе негоже.
Ти шкодуєш знов за тим,
що вже не вернути,
віриш ти словам чужим,
несправжнім, байдужим.
Чи ж в маленькому мені
змогла б буть перлина?
Не збагнути це тобі,
темна ти людина!"...
Захотілось полетіть
ще вище у небо,
таких людей не навчить,
та може й не треба!..
