|
Два давні друзі,садівники,
купили по садку,десь у селі.
Сади їхні були досить старі,
не всі яблуні давали вже плоди.
І кожен став спаву,по своєму вести,
щоб урожаї добрі дали їм сади.
Один на корені,зрубав всі яблуні,
а на їхнє місце,посадив всі молоді.
А другий обрубав на яблунях вітки,
і паралельно посадив,теж молоді.
Кожен по своєму,оновив свій сад,
і кожен думці своїй ,дуже рад.
В надії,що дерева молоді дадуть плоди,
перший повинен чекати,ще якісь роки.
А другий,урожай у цей вже рік зібрав,
хоч і малий-та радий був плодам.
Аще чекає,як молодняк цей підросте,
він акуратно,старі яблуні зітне.
Та є у нього ризик-не великий,
старі дерева можуть,молодняк весь заразити.
Так ось зробили ці садівники,
та,що робить-буває всяке у житті.
Старі і молоді,чи тільки молоді,
питання це панує,у нашому житті.
За садівників сказать,щоб не забув,
хто вони-з панів,з народу...Я так і незбагнув.
А від цього у житті залежить все-
який хазяїн саду-народ так і живе.
Бо у житті у нас такіж садівники,
і це вони визначають-кому і як рости.
З садівників цих,хто правий -не знаю,
хоч декілька питань,я доних маю.
Але нехай розсудить час усе,
побачимо-які плоди сад цей принесе.
Бо кожен має свою точку зору,
й чекає,за свою думку він винагороду.
ID:
741447
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 10.07.2017 21:24:25
© дата внесення змiн: 10.07.2017 21:24:25
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
