Коли з просоння вийдеш на весні,
Й вдихнеш повітря з запахами саду,
Тоді й згадаєш радісні ті дні,
Коли ми йшли з тобою, мов з параду.
Був травень місяць, скрізь усе цвіло,
Сіяло сонечко ясне на небі.
А нам від Бога щастячко прийшло,
Бо я горнув вже донечку до себе.
Ми йшли із Моршина щасливі без кінця.
Я ніс дари, що найдорожчі в світі.
А ти весь час тулилась до її лиця.
Навіть дорога вся була у цвіті.
Як скоро минув рочок від тоді,
Як ми з тобою, мила, повінчались.
Нам до пізна співали солов’ї,
Коли ми вдвох любились і кохались.
Тепер ми вже батьки і є сім’я,
А донечка – дарунок від любові.
Як добре, що з’єднала нас весна
І то в селі, не в місті і не в Львові.
Ми все у парі, кохана, будем йти,
Плечем в плече і горю не хилитись.
Тай і сім’я буде у нас рости,
А нам хіба радіти і трудитись.
Пройшли роки… Уже й правнуки є,
А та весна живе в душі донині.
Хоча велика зміна нам росте,
Та ми, як бабця й дід, удвох щасливі.
