В саду занедбанім війною, молода травиця,
Крізь лист осінній випускає пагони тендітні.
Повз них біжить стежинка сива, де стоїть криниця,
Несе із далеку, аж із балки, вісті невтішні.
Там на "лягуху" вранці оступивсь солдат знічев’я,
Коли вставало сонечко в змарнілім за ніч небі.
Останнє зарево ховалось у дерев верхів’я,
Молився Богу про рятунок при єдиній спробі.
І всміхнулося життя, хоч і осколків вився рій,
Чіпавсь що оси за одіж на ногах, він - уцілів.
І побратимам пообіцяв, що повернеться в стрій,
В саду тінистім його весняний день знову зорів.
20.03.17
Весна? - Війна. Травиця молода -
Пробились рясту пагони тендітні.
Стежина до криниці від села.
невтішні вісті, вісті непривітні.
В саду на міну наступив солдат...
Вставало сонце у змарнілім небі.
серед роїв осколків і гранат
Молився Богу:-Жити, жити треба.
він побратимам клявся: - Повернусь...
Ясніло сонце яре понад хати...
Пливла молитва із болючих вуст.
Життя всміхнулось: - Будеш ряст топтати!
За вашим твором - мій варіант. Експериментую.
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
І Ваш експеремент вдалий, мені сподобалось. Дякую, Світла!
Як добре, що в даному випадку усе закінчилось...життям
Валентина Ланевич відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я випадково в поїзді підслухала розмову дувалих солдат із новобранцями, які наставляли других на передовій бути завжди уважними, бо приховані міни завдають сильної шкоди, особливо потрібно остерігатись "лягух", так як у тих сила ураження направлена на нижні частини тіла, побажалось, щоб наших хлопців така участь оминула, а якщо вже й станеться нещастя, то обов’язково, хай все обійдеться благополучно. Дякую, іринко!