Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Максим Тарасівський: Михайло Донець: кара без злочину - ВІРШ


Максим Тарасівський: Михайло Донець: кара без злочину - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 35
Персональный ЧАТ Di Agonal
Персональный ЧАТ Genyk
Персональный ЧАТ Kate.Rina
Персональный ЧАТ MaRiK29
Персональный ЧАТ Magenta
Персональный ЧАТ NzR
Персональный ЧАТ Olechka
Персональный ЧАТ Ullad1
Персональный ЧАТ ViraBila
Персональный ЧАТ YarSlav 2018
Персональный ЧАТ Ірина Кохан
Персональный ЧАТ Амадей
Персональный ЧАТ Анна Мелорі
Персональный ЧАТ Вадим Верц
Персональный ЧАТ Валентина Малая
Персональный ЧАТ Володимир Кепич
Персональный ЧАТ ГАЛИНА КОРИЗМА
Персональный ЧАТ Дмитро Кiбич
Персональный ЧАТ Дружня рука
Персональный ЧАТ Евгений ВЕРМУТ
Персональный ЧАТ Жанна Білавич
Персональный ЧАТ Зоя Енеївна
Персональный ЧАТ Кадет
Персональный ЧАТ Ки Ба 1
Персональный ЧАТ Ніна Незламна
Персональный ЧАТ Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський
Персональный ЧАТ Оксана Батицька
Персональный ЧАТ Потусторонний
Персональный ЧАТ Світлая (Світлана Пирогова)
Персональный ЧАТ ТАИСИЯ
Персональный ЧАТ Татьяна Прозорова ( Танюша Одинцова)
Персональный ЧАТ Тера Нова
Персональный ЧАТ Тетяна Горобець (MERSEDES)
Персональный ЧАТ Чайківчанка
Персональный ЧАТ Якийсь чувак

Пошук


Перевірка розміру




Михайло Донець: кара без злочину

Ще одна видатна постать українського музичного мистецтва ХХ століття – співак Михайло Донець. Людина і митець великого таланту, непересічна особистість, один з провідних солістів Київського театру опери та балету, Михайло Донець був серед тих, хто в надскладну добу нашої історії підніс українське мистецтво на новий щабель – та розділив долю багатьох, кому це коштувало життя. Михайло Донець народився 23 січня (н.ст.) 1888 року в Києві, у багатодітній незаможній родині. Злидні, втрата батьків, необхідність змалечку працювати – ось чим плекало його дитинство. Саме за таких умов Михайло почав співати – спершу в церковному хорі, де його й помітив композитор і диригент Олексій Грінченко та вивів юного артиста на оперну сцену. Природа зглянулася над молодим талантом та ніби відшкодувала йому прикрості хлоп’ячого віку: якщо в дитячому хорі він співав сріблястим дискантом, то внаслідок вікової мутації його голос не зник, а перетворився на баритональний бас – і надзвичайно красивого тембру. 1903 року Донця запросили до Київської опери, а наступного року – до Москви, і до Києва він повернувся лише напередодні Першої світової війни, 1913 року, вже увінчаний славою першокласного оперного співака. Михайло Донець вирізнявся колосальною працездатністю. З початком війни його мобілізували до військового шпиталю; отже, вдень Донець рятував поранених, яких було надзвичайно багато, а ввечері біг до театру – співати. Без цього він просто не міг жити. По демобілізації Донець цілком присвятив себе музиці. За своє творче життя Донець опанував понад 130 партій басового оперного репертуару, в тому числі й такі складні, за які, кажуть, і Шаляпін не волів братися. І він не просто брався за такі партії, а надзвичайно майстерно брався, до того ж його голос вирізнявся красивим тембром, широтою діапазону, рівним у всіх реґістрах. Не дивно, що саме Донець став першим заслуженим артистом УРСР (1924), а 1930 року отримав звання народного артиста. На 20-30-і роки припав розквіт таланту Михайла Донця: він працює в Київській опері, гастролює усім Радянським Союзом, записує платівки з аріями та народними піснями, отримує від уряду звання, нагороди та щедрі подарунки (йому виділи кошти на спорудження дачі на Звіринці). Однак творчість митця співпала в часі зі змінами в ідеології: якщо у 20-і роки українська мова в опері вважалися цілком схвальним явищем, то з початком 30-х почалися репресії проти різного роду «ворогів». За Донцем почали стежити. Тим не менш, 1936 року він був нагороджений орденом Трудового червоного прапора - в березні Донець з великим успіхом виступав у Москві на першій Декаді української культури, його відзначили орденом за партію Карася в опері Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»
Напередодні ж Великої вітчизняної війни репресії проти будь-яких «елементів», що могли становити загрозу, посилися. 2 червня 41-го на партійних зборах Донцю висунули претензії, починаючи від політичних анекдотів і аж до дружби з Остапом Вишнею, якого ще 1934 року запроторили на 10 років до в’язниці. В ніч з 2 на 3 червня співака заарештували. Матеріали слідства збереглися; ось що інкримінувалося Донцю: «Антирадянські налаштована особа. Критикував заходи партії та уряду, розповсюджував антиукраїнські пасквілі й анекдоти, листувався із знайомими та родичами за кордоном» - зрозуміло, що такі речі могли потрапити до справи виключно з доносів; здається, цим доказова база звинувачення й вичерпалася. Власна позиція Донця також зафіксована в протоколах: «Никакой контрреволюционной работой я никогда не занимался и националистом никогда не был. Я любил и люблю украинскую народную песню и украинскую музыку и больше никаких националистических увлечений у меня нет». Останній документ слідства, де згадується ім’я артиста, датований 6 липня 1941 року; що було з ним далі, достеменно невідомо, але 10 вересня 1941 року за наказом міністра держбезпеки СРСР Меркулова усіх осіб, утримуваних в київських в’язницях, розстріляли. Вважається, що Михайло Донець загинув того дня. 1955 року його справу закрили «за відсутністю складу злочину», а наприкінці 80-х її матеріали стали публічними. Від 1992 року ім’я Михайла Донця носить колишня вулиця Затонського. На щастя, збереглися записи, і ми, попри всі звиви нашої історії, досі можемо чути голос Михайла Донця та шанувати його світлу пам’ять і щедрий внесок у розвиток мистецтва України
23.01.2017

ID: 714020
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.01.2017 15:09:44
© дата внесення змiн: 23.01.2017 15:10:37
автор: Максим Тарасівський

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Світлана Моренець
Прочитаний усіма відвідувачами (222)
В тому числі авторами сайту (4) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

Вікторія Т., 25.01.2017 - 10:29
Ніякі нагороди, премії, звання нікого не рятували.
Часом, здається, їх спеціально давали, щоб потім людину знищити.
Натрапила сьогодні на матеріал про молодого німецького режисера, на якого доніс у часи нацизму його друг-сценарист, внаслідок чого цей режисер був заарештований і повішений в тюрмі. Після війни сценариста судили, конфіскували половину майна і засудили до 4-х років каторжних робіт (щоправда, випустили через два). У нас, здається, ніколи нікого за доноси не карали.
"Ой, не шуми, луже!" -- одна з найгарніших пісень.
 
Максим Тарасівський відповів на коментар Вікторія Т., 25.01.2017 - 10:47
Свого часу був такий вигук "Слово і дєло!" - ним будь-хто міг виказати особу, що якось там несхвально ставилися до московського очільника. Поступово, як можна очікувати, вигук став аж занадто популярним: так будь-хто міг помститися незалежно від реального ставлення нещасного до монаршої особи, в той час як справжні заколотники гуляли безкарно. Отже, заборонили вигукувати оце та запровадили кару батогом, а також виривання ніздрів та інші такі штуки. І що? - знали, що батогом битимуть, та все одно волали: Слово і дєло! Тобто все це виховувалося в людях віддавна, але ніколи не лікувалося насправді (адже покарання не виховують, тільки глибше розбещують). П.С. Пісня дійсно - надзвичайна. Дякую.
 
Яка ж багатюща талантами наша земля! 12 12 12
Спасибі, Максиме! 17
 
Максим Тарасівський відповів на коментар Світлана Моренець, 24.01.2017 - 09:33
Правда. Дякую, Світлано
 

Нові твори