(Після прочитання однойменної статті у фейсбуці).
На початку грудня в 1930 роках(точно рік указати важко, бо довго ця інформація була засекречена) біля ст.. Козача Лопань було розстріляно 337 кобзарів-лірників, котрих звезли до Харкова (тодішньої столиці України) буцімто на з’їзд.
Сліпі Гомери неньки України
У Харків** звозилися на важливий з’їзд.
Співці не знали, що відтак загинуть…
Та не згубивсь в історії їх слід.
Тік день, грудневий, вітряний,холодний…
При кожному сліпому кобзарі
Був поводир – дрібне хлоп’я, голодне.
Торбина на плечі для сухарів.
А в кобзаря – його незмінна кобза,
Вона йому – дружина і сім’я.
Життя його – гірка суцільна проза.
Ще й доля з ним. І в кожного – своя.
Про волю їх пісні і думи, й мова.
Гортали й історичні сторінки
У спеку й дощ, і в пору, у зимову
Їх слухали і діти, і жінки.
І зморшками лоби перекривало
Чоловікам, ба, напівкріпакам,
Як кобзарі співали про навалу,
Про запорожців, Байду-козака.
Тоді чоловіки, мов підростали,
Охоплені незвіданим чуттям,
А в душі наливалось тверді-сталі,
З покори виривалося життя.
Співців, їх думи влада не любила.
Їх скликавши на форум, непростий,
Більше трьохсот у ешелон набили,
В Москву, мовляв, збирались відвезти.
Й не бачили сліпі, де зупинився
Той ешелон, що віз їх в нікуди,
І як рельєф навколо них змінився,
Як яр дорогу перегородив.
Очей також не бачили дитячих,
Лиш… трепет чули рук поводирів…
І тільки Лопань пам’ята Козача,
Дітей як… розстріляли й кобзарів…
Як на снігу цвіло вогнем багаття:
Горіли кобзи – їх не загасить…
Палило їх в погонах дике гаддя –
Системи то покірні, вірні пси.
Примовкла пісня-дума в Україні,
Та пам’ять не вмира про кобзарів,
Потроху виправля народ коліна...
Озвуться й думи із могил, старі!..
18.12.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
*Гомер – давньогрецький сліпий поет-співець.
**Харків – столиця Радянської України до 1934року.
Ганно, то оце приводив посилання на ваш вiрш поетесi Людмилi Шостацькiй - вона якраз цю ж iсторичну подiю у вiршi описувала.
I якраз помiтив - у вас у вступi пiд назвою слова "буцiм то" окремо, а набагато правильнiше тут же одним словом пишеться, разом - "буцiмто на з'iзд".
Ганно, сказати що добре це не сказати нічого. Вклоняюсь Вам до землі за такі вірші. Якими ж нелюдами треба було бути,щоб стртити сліпих і дітей. Слів у мене не вистачає. Дякую.
Ой, Валю, спасибі Вам за приємні слова. Я просто у поетичній формі виклала статтю, яку прочитала учора у фейсбуці. Трошки уяви, трошки рими, трошки болю і вийшов твір.
Ще раз дякую.
Гарний вiрш, Ганно. Дiйсно, багато трагiчних подiй було в украiнськiй iсторii. А тепер он, чули, харкiвську комунiстку Аллу Александровську, яка весною 2014 на мiтингах кричала, що Харкiв - це не Украiна, а у Харковi треба створити ХНР, Харкiвську Народну Республiку, арештували, декiлька мiсяцiв потримали у СIЗО i вупистили, цього що достатньо? А треба було пожиттеве ув'язнення iй присудити. Та, нинiшнi правоохороннi служби взагалi "молодцi"(у переносному значеннi). До речi, мiнiстр Арсеник Аваков - сам з Харкова, але вiн вмiе тiльки голоснiше усiх кричати, що вiн патрiот, ще горлянку чого доброго розiрве. А насправдi у нього патрiотизму немае i не було нiколи, йому таке почуття незнайоме.
Тiльки от ви у вступi з кiлькiстю кобзарiв трохи наплутали. Iх було не "237", а "337". А також ця подiя була точно не у груднi 1932, бо друга половина 1932 - перша половина 1933 - це ж час, коли був Голодомор, тодi партiйним вождям не до цього було, вони ходили по хатах i шукали чи не заховав хто десь зерно. То у iнших джерелах я ще чув, що можливо це i у груднi 1933 року було. Якось ще не встановили конкретноi дати. Може вам краще написати - "У першiй половинi 30-х рокiв".
Спасибі, Дмитре. Я, справді, помилилася, їх було 337. Учора наткнулася на статтю у фейсбуці, і швиденко народився вірш. Може, тому й неуважна була. Там згадувався 30 або 32рік, тому я й написала так. Важливо пам'ятати ті злодіяння, які творили комуністи, такі, як та ж Олександровська. Я її пам'ятаю, коли вона була у Верховній Раді. Мені соромно за неї, бо вона теж учителька.
Про Авакова й говорити не хочу. Не вартий він того.
Нi, ну, просто ця подiя була так добре засекречена у архiвах КДБ, що важко встановити точну дату. Це точно було у груднi, а ось який рiк - однi дослiдники кажуть, що 1930, iншi - 1931, ще однi - 1933. Просто, щоб не виникло плутанини, можна написати - "У першiй половинi 30-х рокiв 20-го столiття". А також у поясненнях пiд вiршем, мабуть, ще треба додати слово "Радянськоi" - "Харкiв - столиця Радянськоi Украiни до 1934". Бо були ж часи, коли одночасно у Харковi була УРСР, Радянська Украiна, а у Киевi - у цей же самий час - УНР, Украiнська Народна Республiка, коли Грушевський був Президентом, потiм - Украiнська Держава за часiв гетьмана Скоропадського, потiм - знову УНР, за часiв Директорii.