|
(обрані вірші з циклу «Астрофіл і Стелла» (‘Astrophel and Stella’ by sir Philip Sidney. Selected verses in my Ukrainian translation :-)))
Сюжет циклу: при дворі англійської королеви Єлизавети I молодий, блискучий та ще не одружений кавалер закоханий у молоду, вродливу та розумну заміжню даму. Колись вона планувалась у його наречені, але цей план розстроївся, і згодом її було видано за нелюба. Натхненний своїм почуттям, кавалер складає вірші про любов до дами. Він називає її Стелла (лат. — «зірка»), а себе — Астрофіл (з грецької «той, що любить зірку», у нашому перекладі «Зорелюб»). Зірка нещаслива у шлюбі, проте, хоча вона відповідає взаємністю на почуття Зорелюба, погоджується бути тільки дамою його серця, але не коханкою. Крім цього, Зорелюб страждає від власної нереалізованості: він хотів би брати участь у великих та корисних державних справах, але поки що не має такої можливості.
Прототипи цих персонажів: автор, Філіп Сідні, син сестри Роберта Дадлі, графа Лестера, коханого королеви Єлизавети I, та Пенелопа Річ, у дівоцтві Девере, дочка графа Ессекса. Вона стала пасербицею графа Лестера, бо після смерті графа Ессекса той таємно одружився з його удовою. Брат Пенелопи Роберт Девере, 2-й граф Ессекс, згодом був останнім фаворитом королеви (і був страчений за організацію невдалого заколоту). Прізвище «Річ» англійською означає «багатий, багатій», і Сідні обіграє це значення у віршах.
Зорелюб і Зірка врешті розлучаються, бо він одержує бажане призначення і вирушає на війну.
Основне джерело текстів оригіналу
Збірка творів сера Філіпа (десь він є в "Клубі поезії" також)
1.
Lоuing in trueth, and fayne in verse my loue to show,
That she, deare Shee, might take som pleasure of my paine,
Pleasure might cause her reade, reading might make her know,
Knowledge might pittie winne, and pity grace obtaine,
I sought fit wordes to paint the blackest face of woe;
Studying inuentions fine, her wits to entertaine,
Oft turning others leaues, to see if thence would flow
Some fresh and fruitfull showers vpon my sun-burnd brain.
But words came halting forth, wanting Inuentions stay;
Inuention, Natures childe, fledde step-dame Studies blowes;
And others feet still seemde but strangers in my way.
Thus, great with childe to speak, and helplesse in my throwes,
Biting my trewand pen, beating myselfe for spite,
Fool, said my Muse to me, looke in thy heart, and write.
1.
Закоханий, співатиму кохання:
Нехай кохану розпач мій розважить;
Читаючи, пізнає співчування,
А знаючи, до мене милість явить.
Слова для найчорнішого страждання
Шукав я: примха хай рядок прикрасить;
Звертався до думок чужих надбання:
Уяві зсохлій за дощі хай править.
Слова не йшли, а вигадки здрібніли.
Їх мачуха-Навчання відшмагало,
Дітей Природи. І рядки змертвіли.
Казати прагнув, та снаги не стало.
Відчаявся — та Муза допоможе:
«Глянь в серце та й пиши собі, небоже».
Переклад 30.09. 2014
(Оскільки тут Сідні проголошує свій творчий принцип «Глянь в серце та й пиши», цей вірш називають «сонетом про сонет»).
4.
Vertue, alas, now let me take some rest;
Thou setst a bate betweene my will and wit;
If vaine Loue haue my simple soule opprest,
Leaue what thou lik’st not, deale thou not with it.
Thy scepter vse in some old Catoes brest,
Churches or Schooles are for thy seat more fit;
I do confesse (pardon a fault confest)
My mouth too tender is for thy hard bit.
But if that needes thou wilt vsurping be
The little reason that is left in me,
And still th’effect of thy perswasions prooue,
I sweare, my heart such one shall show to thee,
That shrines in flesh so true a deitie,
That, Virtue, thou thyself shalt be in loue.
4.
Прошу, Чесното, спокій врешті дай!
Мій розум не свари з моїм бажанням.
Як що не до вподоби, не чіпай,
Бо скорений я суєтним коханням.
Старих героїв римських прославляй,
У церкві й школі тішся пануванням,
А я зізнаюсь (гріх мій вибачай):
Не здужаю з твоїм тяжким навчанням.
Як розум, що лишився ще в мені,
Ти будиш, довести щоб в боротьбі,
Як переконують твої слова —
Я серця відчиню скарби ясні,
Таку богиню покажу тобі —
Чесното, закохаєшся сама!
Переклад 30.09.2014
5.
It is most true that eyes are form’d to serue
The inward light, and that the heauenly part
Ought to be King, from whose rules who do swerue,
Rebels to nature, striue for their owne smart.
It is most true, what we call Cupids dart
An image is, which for ourselues we carue,
And, foolse, adore in temple of our hart,
Till that good god make church and churchmen starue.
True, that true beautie virtue is indeed,
Whereof this beautie can be but a shade,
Which, elements with mortal mixture breed.
True, that on earth we are but pilgrims made,
And should in soule up to our countrey moue:
True, and yet true that I must Stella loue.
5.
То правда: очі створені служити
Вогню душі; небесне царювати
Призначене; інакше якось жити —
Себе й Природи проти повставати.
То правда: ми Коханням називати
Той стали образ, що в собі створити
Могли; мару цю раді шанувати,
Хоча примушує у сумі скніти.
То правда, що краса — лише в чесноті,
Бо що звемо красою — то лиш тіні,
Стихіями утворені марноти;
То правда: на землі ми — пілігрими,
Чия душа до неба повертає…
І правда — що Зорю кохати маю.
Переклад 01.10.2014
13.
Phoebus was iudge betweene Ioue, Mars, and Loue,
Of those three gods, whose armes the fairest were.
Ioues golden shield did sable eagles beare,
Whose talons held young Ganimed aboue:
But in vert field Mars bare a golden speare,
Which through a bleeding heart his point did shoue:
Each had his creast; Mars carried Venus gloue,
Ioue on his helmet the thunderbolt did reare.
Cupid then smiles, for on his crest there lies
Stellas faire haire; her face he makes his shield,
Where roses gules are borne in siluer field.
Phoebus drew wide the curtaines of the skies,
To blaze these last, and sware deuoutly then,
The first, thus matcht, were scantly gentlemen.
13.
Хто найгарніший обладунок має,
Богів раз троє сперечатись стали.
Щит золотий із чорними орлами
В Юпітера: там Ганімед злітає.
Марс гордий щит зелений простягає:
Спис золотий стирчить із серця рани.
Його султан — то шарф Венери-дами.
Юпітер блискавку на шлем чіпляє.
Амур сміявся, бо йому султаном
Дала своє волосся Зірка мила.
А щит — лице її: троянди й срібло.
То Феб-суддя відкрив небесну браму —
Їх озорив, і мусив він зізнатись:
Не гідні інші лицарями зватись.
Переклад 1.10.2014
(Ганімед — вродливий хлопець, виночерпій і фаворит Юпітера, якого вкрав та здійняв на Олімп Юпітерів орел).
18.
With what sharp checkes I in myself am shent
When into Reasons audite I do goe,
And by iust counts my selfe a bankrout know
Of all those goods which heauen to me hath lent;
Vnable quite to pay euen Natures rent,
Which vnto it by birthright I do ow;
And, which is worse, no good excuse can showe,
But that my wealth I haue most idly spent!
My youth doth waste, my knowledge brings forth toyes,
My wit doth striue those passions to defende,
Which, for reward, spoil it with vain annoyes.
I see, my course to lose myself doth bend;
I see: and yet no greater sorrow take
Than that I lose no more for Stellas sake.
18.
Як Розум підрахує статок мій
Великий я з рахунку сором маю.
Себе банкрутом справжнім відчуваю:
Я просадив небесний спадок свій.
За місце, що у світі посідаю,
Я завинив Природі борг тяжкий.
Але чому став марнотрат такий,
Причини я належної не знаю.
Літа біжать, дрібниці розум родить,
Мій дотеп жваво пристрасть захищає,
Яка йому же у віддяку шкодить.
Я — той, хто мимохіть себе втрачає.
Але найтяжче горе в мене інше:
Заради Зірки я не втрачу більше.
Переклад 1.10. 2014
24.
Rich fooles there be whose base and filthy heart
Lies hatching still the goods wherein they flow,
And damning their own selues to Tantals smart,
Wealth breeding want; more rich, more wretched growe:
Yet to those fooles Heau’n doth such wit impart
As what their hands do hold, their heads do know,
And knowing loue, and louing lay apart
As sacred things, far from all dangers show.
But that rich foole, who by blind Fortunes lot
The richest gemme of loue and life enioys,
And can with foule abuse such beauties blot;
Let him, depriu’d of sweet but vnfelt ioys,
Exild for ay from those high treasures which
He knowes not, grow in only folly rich!
24.
Багаті дурні підлі душі мають:
Висиджувати скарб, мов яйця, прагнуть,
Себе ж самих на пекло прирікають —
Багатшають, проте бідніші стануть.
Та з ласки неба ті принаймні знають
Ціну того майна, що здобувають,
Та ще й любов до нього виявляють —
Як щось святе, від лих його ховають.
Цей багатій дурний, що з Долі жарту
Дістав найкращий скарб краси й любові,
Нехай би втратив те, чого не вартий:
Вона з ним зазнає зневаги злої.
Геть з розкоші, що цінувать не вміє —
Нехай дурницями лиш багатіє!
Переклад 02. 10. 2014
(Цей вірш присвячується чоловікові коханої поета.🙂 «Річ» англійською — «багатій»).
27.
Because I oft in darke abstracted guise
Seeme most alone in greatest company,
With dearth of words, or answers quite awrie,
To them that would make speech of speech arise;
They deeme, and of their doome the runour flies,
That poison foul of bubbling pride doth lie
So in my swelling breast, that only I
Fawne on my selfe, and others do despise.
Yet pride I thinke doth not my soule possesse
(Which looks too oft in his vnflatt’ring glasse):
But one worse fault, ambition, I confesse,
That makes me oft my best friends ouerpasse,
Vnseene, vnheard, while thought to highest place
Bends all his powers, euen vnto Stellaes grace.
27.
Тому, що відсторонений буваю
В великім зборі, де самотність — дивна,
Відказую чи зрідка, чи невірно
Тим, хто за слово зливи слів чекає,
Є голоси — і поголос літає,
Що маю згубної пихи пухлину
У грудях, і зростає беззупинно:
Себе ціную, інших зневажаю.
Не думаю, що я з пихою знаюсь
(Для себе я суддя нелицемірний),
Та в гіршому — у прагненні — зізнаюсь:
Тут перевершу навіть друзів вірних.
Мій помисел таємний та зухвалий —
Щоб люба Зірка милість дарувала.
Переклад 09.10. 2014
31.
With how sad steps, O Moon, thou climb’st the skies!
How silently, and with how wan a face!
What! may it be that even in heavenly place
That busy archer his sharp arrows tries?
Sure, if that long-with-love acquainted eyes
Can judge of love, thou feel’st a lover’s case:
I read it in thy looks; thy languish’d grace
To me, that feel the like, thy state descries.
Then, even of fellowship, O Moon, tell me,
Is constant love deem’d there but wanr of wit?
Are beauties there as proud as here they be?
Do they above love to be loved, and yet
Those lovers scorn whom that love doth possess?
Do they call ‘virtue’ there — ungratefulness?
31.
Як сумно, Місяцю, на небо сходиш!
Як тихо йдеш, похмуро позираєш!
Невже стріли Амура дотик знаєш,
У вишині небес кохати можеш?
Як з пристрастю знайомство довго водиш,
То з досвіду коханця розпізнаєш;
Любові ти ознаки виявляєш,
Бо вигляд твій змарнів: як я, ти ходиш.
Скажи, товаришу, як в небі люблять?
Чи в вас також постійність — то безумство?
Чи в вас також красуні вередують,
Кохані бути раді, та сміються
із тих, кому вони — єдина радість?
Чи в вас також «чеснота» — то невдячність?
Переклад 03. 10. 2014
(Цей сонет, можливо, написаний раніше циклу про кохання до Зірки, і присвячується іншій).
33.
I might (vnhappy word!) O me, I might,
And then I would not, or could not, see my blisse,
Till now wrapt in a most infernall night,
I find how heau’nly day, wretch! I did misse.
Hart, rend thyself, thou dost thyself but right;
No louely Paris made thy Hellen his;
No force, no fraud robd thee of thy delight,
Nor Fortune of thy fortune author is,
But to my selfe my selfe did giue the blow,
While too much wit, forsooth, so troubled me
That I respects for both our sakes must show:
And yet could not, by rysing morne fore-see
How fair a day was near: O punisht eyes,
That I had bene more foolish, or more wise!
33.
Була б…о, так — вона була б моя,
Але я щастя не впізнав, не бачив;
Вже серед ночі пекла знаю я,
Який яскравий райський ранок втратив.
Так, чоловіче, вся вина — твоя.
То не Паріс мою Єлену звабив,
Не успіх силача чи крутія,
Не Долі рух мені недолю справив.
Сам по собі удар я скерував;
Розумно надто я хотів вчиняти
Та з ясного світанку не вгадав,
Що день прекрасний далі міг настати.
Тепер мій зір покараний найгірше…
О, був би я дурніший чи мудріший!
Переклад 02. 10.2014
34.
Come, let me write. And to what end? To ease
A burthen’d heart. How can words ease, which are
The glasses of thy dayly-vexing care?
Oft cruel fights well pictur’d-forth do please.
Art not asham’d to publish thy disease?
Nay, that may breed my fame, it is so rare.
But will not wise men thinke thy words fond ware?
Then be they close, and so none shall displease.
What idler thing then speake and not be hard?
What harder thing then smart and not to speake?
Peace, foolish wit! with wit my wit is mard.
Thus write I, while I doubt to write, and wreake
My harmes in inks poor losse. Perhaps some find
Stellas great pow’rs, that so confuse my mind.
34.
Писатиму іще… Але чого?
Тягар любові хочу з серця зняти?
Як зцілить вірш? Лиш може виражати.
Як гарний плач, всі слухають його.
Не сором — болю не ховать свого?
Так твори здатні слави додавати.
А як знавці їх візьмуться картати?
Сховаю їх — не чутиму цього.
Чи не безглуздя — мовить, щоб не чули?
Чуттю не мука — мовчки потерпати?
Помовч, благаю, розуме мій мудрий!
За мудрування маєш загибати.
Крізь сумніви виплакуюсь — чорнилом…
Хтось скаже: Зірка зчарувати вміла.
Переклад 03.10.2014
38.
This night, while sleepe begins with heauy wings
To hatch mine eyes, and that vnbitted thought
Doth fall to stray, and my chief powres are brought
To leaue the scepter of all subiect things;
The first that straight my fancys errour brings
Vnto my mind is Stellas image, wrought
By Loues own selfe, but with so curious drought
That she, methinks, not onley shines but sings.
I start, look, hearke: but in what closde-vp sence
Was held, in opend sense it flies away,
Leauing me nought but wayling eloquence.
I, seeing better sights in sights decay,
Cald it anew, and wooed Sleepe again;
But him, her host, that vnkind guest had slain.
38.
Вночі, сон щойно крилами важкими
На очі ліг, і думка невгамовна
Пішла на волю — бродить, як завгодно, —
Чуття від дійсності як відступили,
То перше, що в уяві відтворили,
Був Зірчин образ. Бо Любов коштовна
Її представила, ще й так чудовно:
Не тільки сяє, а й співає мило.
Прокинувсь я, дивився, прислухався,
Проте чуття у нечуття украло,
І лиш благанням марним намагався
Я повернуть видіння, що пропало.
Даремно Сон я знов прийти просив —
Господаря невдячний гість той вбив.
Переклад 07.10.2014
39.
Come, Sleepe! O Sleepe, the certaine knot of peace,
The baiting-place of wit, the balme of woe,
The poor mans wealth, the prisoners release,
Th’ indifferent iudge betweene the high and low!
With shield of proofe shield me from out the prease
Of those fierce darts Despaire at me doth throw.
O make in me those ciuil wars to cease;
I will good tribute pay, if thou do so.
Take thou of me smooth pillowes, sweetest bed,
A chamber deafe of noise and blind of light,
A rosie garland and a weary hed:
And if these things, as being thine in right,
Moue not thy heauy grace, thou shalt in me,
Liuelier then else-where, Stellaes image see.
39.
Приходь-но, Сне! Ти міцно мир зав’яжеш,
І муці, й міркуванню край кладеш,
Дохід — для бідного, для в’язня — волю маєш,
Між сильним й слабшим правий суд ведеш.
Звели моїй в’язниці відчинитись,
Спис Відчаю від мене відхили,
Усобицю дурну змусь припинитись,
Як хочеш викуп гарний — то візьми:
Ось подушки найм’якші, пишне ложе,
Покій, від галасу і світла вільний,
Вінок троянд і розум мій тривожний.
Візьми — за правом ти господар їхній.
Як ще не зрушений моїм проханням —
Ось Зірки найяснішої сіяння.
Переклад 06.10.2014
(У перекладі цього сонету форма змінена у порівнянні з оригіналом).
47.
What, haue I thus betray’d my libertie?
Can those blacke beames such burning markes engraue
In my free side, or am I borne a slaue,
Whose necke becomes such yoke of tyrannie?
Or want I sense to feel my misery,
Or sprite, disdaine of such disdaine to haue,
Who for long faith, tho’ daily helpe I craue,
May get no almes, but scorne of beggarie.
Vertue, awake! Beautie but beautie is;
I may, I must, I can, I will, I do
Leaue following that which it is gain to misse.
Let her goe! Soft, but here she comes! Goe to,
Vnkind, I loue you not! O me, that eye
Doth make my heart to giue my tongue the lie!
47.
Навіщо раптом я свободи зрікся?
Чи чорні промені тавра бридоту
Наклали вільному, чи, може, зроду
Я раб, якому вічний гніт судився?
Чи я не розумів, куди скотивися?
Принизлива відплата за турботу:
Жебракував, хотів збудить щедроту,
Натомість на презирство напросився!
Прокиньсь, Чесното! Врода — врода тільки.
Я можу — мушу — зможу — я здолаю
Від себе відігнати зайві примхи.
Хай геть іде! — Але сюди вертає.
Не хочу більш невдячну я кохати!
Та гляне — й серце зве язик брехати!
Переклад 09. 10. 2014
(Чорні промені — з чорних очей коханої).
49.
I on my horse, and Loue on me, doth trie
Our horsemanships, while by strange worke I proue
A horsman to my horse, a horse to Loue,
And now mans wrongs in me, poor beast! descrie.
The raines wherewith my rider doth me tie
Are humbled thoughts, which bit of reuerence moue,
Curb’d-in with feare, but with gilt bosse aboue
Of hope, which makes it seem fair to the eye:
The wand is will; thou, Fancie, saddle art,
Girt fast by Memorie; and while I spurre
My horse, he spurres with sharpe desire my hart.
He sits me fast, howeuer I do sturre,
And now hath made me to his hand so right,
That in the manage my selfe take delight.
49.
Я — вершник, і Кохання — вершник мій:
Як я — свого коня, так об’їжджає
Мене, і тренування виявляє
В мені набір хиб людських чималий.
За віжки — стан приниження смутний,
Поштивість їх лиш трохи послабляє,
Вузду страху надія прикрашає,
Тому мій вигляд зовні показний.
Нагайка — пристрасть, вигадки — сідельце,
Попруга — пам’ять; і коли остроги
Даю коневі, б’є бажання в серце.
Керує вершник, хоч пручаюсь трохи.
Умів мене приборкати чудово —
Наука стала навіть до вподоби.
Переклад 05. 10. 2014
(При дворі Сідні був відомий як учасник турнирів).
52.
A strife is growne between Vertue and Loue,
While each pretends that Stella must be his:
Her eyes, her lips, her all, saith Loue, do this,
Since they do weare his badge, most firmly proue.
But Virtue thus that title doth disproue,
That Stella (O dear name!) that Stella is
That vertuous soule, sure heire of heau’nly blisse.
Not this faire outside, which our heart doth moue.
And therefore, though her beautie and her grace
Be Loues indeed, in Stellas selfe he may
By no pretence claime any manner place.
Well, Loue, since this demurre our sute doth stay,
Let Vertue haue that Stellaes selfe, yet thus,
That Vertue but that body graunt to vs.
52.
Чесноти із Коханням спір триває,
Хто має з них Зорею володіти.
Права Кохання вміло пред’явити:
Краса Зорі значок його тримає.
Та ці права Чеснота відкидає,
Бо Зірка (ймення миле!) , Зірка жити
Цнотливо прагне, благ святих зажити;
А цнота більше за красу вражає.
Тому, хоч визнає права Кохання
На ніжність Зірки, а красу — тим паче,
Її єство привласнить без вагання.
Коли, Кохання, нам така невдача,
Єством нехай Чеснота б володіла,
Та нам з тобою хай залишить тіло.
Переклад 09. 10. 2014
53.
In martiall sports I had my cunning tride,
And yet to breake more staues did mee addresse,
While, with the peoples shouts, I must confesse,
Youth, lucke, and praise euen fil’d my veines with pride;
When Cupid, hauing me, his slaue, descride
In Marses livery prauncing in the presse,
What now, Sir Foole! said he, (I would no lesse:)
Looke here, I say! I look’d, and Stella spide,
Who, hard by, made a window send forth light.
My heart then quak’d, then dazled were mine eyes,
One hand forgat to rule, th’other to fight,
Nor trumpets sound I heard, nor friendly cries:
My foe came on, and beate the air for me,
Till that her blush taught me my shame to see.
53.
В мистецтві бою став я досить вправний,
Але про навіть більшу спритність мріяв,
І, як до мене галас схвальний линув,
Зробивсь до гордування надто здатний.
Амур побачив: раб його нахабний
В лівреї Марсовій до бою вийшов,
«Гей, сере Блазню!» він до мене крикнув,
«Сюди дивись!» — і Зірчин образ гарний
З’явився: крізь віконце світло слала.
Тут стислось серце, очі — ті осліпли,
Повіддя впало, і рука ослабла.
І сурми, й вигуки для мене стихли.
Мій ворог з мене душу ледь не вибив;
Почервоніла — зрозумів, як схибив.
Переклад 12.10. 2014
54.
Because I breathe not loue to euery one,
Nor doe not vse sette colours for to weare,
Nor nourish speciall locks of vowed haire,
Nor giue each speech a full point of a grone,
The Courtly Nymphes, acquainted with the mone
Of them wich in their lips Loues Standard beare:
What, he! (say they of me): now I dare sweare
He cannot loue; no,no, let him alone.
And thinke so still, so Stella know my minde;
Profess in deede I do not Cupids art;
But you, fair maides, at length this true shall find,
That his right badge is but worne in the hart:
Dumbe Swans, not chattering Pyes, do louers proue;
They loue indeed who quake to say they loue.
54.
Не присягаюсь кожній у коханні,
Сім кольорів одразу не вдягаю,
Навмисно кучері не завиваю,
І йде моя розмова без стогнання.
Тому досвідчені придворні пані,
Що знають, як коханець виглядає,
Чи, радше, як він виглядати має,
«Любить не вміє» — пліткувати ладні.
Так і вважайте; Зірка має знати:
Я — не митець в Амуровім мистецтві,
Але із часом станете вважати,
Що справжній знак кохання носять в серці.
Сороці — Лебедю тут поступатись:
Хто любить — той соромиться зізнатись.
Переклад 12.10.2014
62.
Late tyr’d with wo, euen ready for to pine
With rage of loue, I cald my Loue vnkind;
She in whose eyes loue, though vnfelt, doth shine,
Sweet said, that I true loue in her should find.
I ioyed; but straight thus watred was my wine;
That loue she did, but lou’d a loue not blind;
Which would not let me, whom shee lou’d, decline
From nobler course, fit for my birth and mind:
And therefore, by her loues Authority,
Wild me these tempests of vaine loue to flie,
And anchor fast my selfe on Vertues shore.
Alas, if this the only mettall be
Of loue new-coin’d to help my beggary,
Deere, loue me not, that you may loue me more.
62.
Мене жага взаємності взяла:
Нечулою назвав мою кохану.
З промінням ніжності відповіла,
Що в ній знайду любов я бездоганну.
Зрадів, — проте зарано я зрадів:
Її любов — це не сліпе створіння,
Яке б дозволило, щоб я лишив
Шлях стриманості й ввічливе терпіння.
І ось велить її любові сила
Мені бурхливу пристрасть відкидати,
Щоб до Чесноти знов на берег вийшов. ..
Якщо монета в тебе ця — єдина,
Щоб жебракові милостиню дати,
Так не люби — але люби сильніше!
Переклад 06. 10. 2014
63.
O grammer-rules, O now your vertues show;
So children still reade you with awfull eyes,
As my young doue may, in your precepts wise,
Her graunt to me by her owne vertue know:
For late, with heart most hie, with eyes most lowe,
I crau’d the thing which euer she denies;
Shee, lightning loue, displaying Venus skies,
Least once should not be heard, twise said, No, no.
Sing then, my Muse, now Io Pæn sing;
Heau’ns enuy not at my high triumphing,
But grammers force with sweete successe confirme:
For grammer says, (O this, deare Stella , say,)
For grammer sayes, (to grammer who sayes nay?)
That in one speech two negatiues affirme!
63.
Граматико, природну користь мала:
Тебе звуть діти вченням страхітливим,
Але, мабуть, з природи в згоді з чином
Голубонька, що ласку показала!
Того просив, в чім завжди відмовляла
Зі сподіванням та несмілим видом,
І, сяючи Венериним привітом,
Щоб краще чув, вона «Ні, ні» сказала.
Співай-но, Музо: горе йде невдовзі;
Моїй не заздри, небо, перемозі,
Але підтвердь, що правильний мій шлях:
В граматиці (ти, Зоренько, сказала)
В граматиці (і правило це — стале)
Як в реченні два «ні», це значить «так».
Переклад 04. 10. 2014
(Як відомо, у правилах англійської граматики не прийняте подвійне заперечення).
66.
And do I see some cause a hope to feede,
Or doth the tedious burden of long wo
In weaken’d minds quick apprehending breed
Of euerie image which may comfort shew?
I cannot brag of word, much lesse of deed,
Fortune wheeles still with me in one sort slow;
My wealth no more, and no whit lesse my need;
Desier still on stilts of Feare doth go.
And yet amid all feares a hope there is,
Stolne to my hart since last faire night, nay day,
Stellas eyes sent to me the beames of blisse,
Looking on me while I lookt other way:
But when mine eyes backe to their heau’n did moue,
They fled with blush which guiltie seem’d of loue.
66.
Чи справді — час надії народитись,
Чи горя довгого тягар обридлий
Слабкому розуму, що встиг стомитись,
Послав привиддя втішної картини?
Ні словом, ані ділом похвалитись
Не можу: все ще Долі крок повільний,
Нужденний, не встигаю збагатитись,
І пристрасть ще від страху невіддільна.
Але надію, крізь страхи прониклу, —
Це промені Зорі благословення, —
Схопило серце в ніч — не в день! — в ніч світлу:
Я вбік дивився, а вона — на мене.
Як я поглянув — відвернулась гідно
І зашарілась, мов в любові винна.
Переклад 14.10.2014
68.
Stella, the onely planet of my light,
Light of my life, and life of my desire,
Chiefe good whereto my hope doth only aspire,
World of my wealth, and heau’n of my delight;
Why dost thou spend the treasures of thy sprite
With voice more fit to wed Amphions lyre,
Seeking to quench in me the noble fire
Fed by thy worth, and kindled by thy sight?
And all in vaine: for while thy breath most sweet
With choisest words, thy words with reasons rare,
Thy reasons firmly set on Vertues feet,
Labour to kill in me this killing care:
O thinke I then, what paradise of ioy
It is, so faire a vertue to enioy!
68.
Ти, Зіронько, — зоря в бутті моїм,
Огонь життя, життя мого бажання,
Завжди — моя мета і сподівання,
Добро й добробут, що служу я їм.
Навіщо милим голосом своїм,
Що гідний і небесного співання,
Згасити просиш полум’я кохання,
Що любим дивом живиться твоїм?
Дарма, кохана: хоч прегарно мовиш,
Слова премудрі мудро добираєш,
Убивче почуття убити хочеш,
Чесноти стежки хоч не полишаєш —
Подумай: це ж правдивий рай у світі —
Чеснотою такою володіти!
Переклад 05.10.2014
72.
Desire, though thou my old companion art,
And oft so clings to my pure loue that I
One from the other scarcely can discrie,
While each doth blowe the fier of my hart;
Now from thy fellowship I needs must part;
Venus is taught with Dians wings to flie;
I must no more in thy sweet passions lie;
Vertues gold must now head my Cupids dart.
Seruice and honour, wonder with delight,
Feare to offend, will worthie to appeare,
Care shining in mine eyes, faith in my sprite;
These things are left me by my onely Deare:
But thou, Desire, because thou wouldst haue all,
Now banisht art; but yet, alas, how shall?
72.
Хоч, Пристрасте, ти давній спільник мій,
Що міцно вмів з моїм коханням злитись —
Не знаю, чи змогли б ви розрізнитись:
Удвох ви — паливо душі палкій, —
Від тебе вирушаю я мерщій:
Коханка до Цнотливиці йде вчитись,
І у змаганні має поступитись
Амурів спис — Чесноті золотій.
Із честю служба, раде здивування,
Образить страх, прихильність неганьблива,
Любов в очах і вірне вшанування —
Ось, чим мене кохана наділила.
Ти, Пристрасте, хотіла все забрати —
Тому йди геть! Та як тебе прогнати?
Переклад 14. 10. 2014
73.
Loue, still a Boy, and oft a wanton is,
School’d onely by his mothers tender eye;
What wonder then if he his lesson misse,
When for so soft a rodde deare play he trye?
And yet my Starre, because a sugred kisse
In sport I suckt while she asleepe did lye,
Doth lowre, nay chide, nay threat for only this.
Sweet, it was saucie Loue, not humble I.
But no scuse serues; she makes her wrath appeare
In beauties throne: see now, who dares come neare
Those scarlet Iudges, thretning bloudie paine.
O heau’nly foole, thy most kisse-worthy face
Anger inuests with such a louely grace,
That Angers selfe I needs must kisse againe.
73.
Любов — дитя, до витівок удатне;
Люб’язна мати лагідно карає,
Тому не диво, що бешкетувати
Не кидає — легку покару має.
Цілунок нещодавно встиг зірвати,
Як бачив, що кохана спочиває, —
Зоря зайшлася палко докоряти.
Ні, люба, це не я — любов так грає!
Дарма благаю; милувать не буде,
Та лють прикрасить: губоньки, мов судді
В червоному, кричать, що пошкодую…
Дурненька, для цілунків ти принадна,
А в гніві ти така до того ж гарна, —
Розгнівану іще раз поцілую.
Переклад 10.10. 2014
74.
I neuer dranke of Aganippe well,
Nor euer did in shade of Tempe sit,
And Muses scorne with vulgar brains to dwell;
Poore Layman I, for sacred rites vnfit.
Some doe I heare of Poets fury tell,
But, God wot, wot not what they meane by it;
And this I sweare by blackest brooke of hell,
I am no pick-purse of anothers wit.
How falles it then, that with so smooth an ease
My thoughts I speake; and what I speake doth flow
In verse, and that my verse best wits doth please?
Ghesse we the cause? What, is it this? Fie, no.
Or so? Much lesse. How then? Sure thus it is,
My lips are sweet, inspir’d with Stellas kisse.
74.
Із чарівного я струмка не пив,
Не навістив Темпейської долини,
Простий мій розум Музам не вгодив —
Аматор я, не вхожий до святині.
Буває, чую про поетів гнів,
Але навіщо мають бути гнівні?
Скоріш потік у пеклі б обмілів —
Крадіжки у думок мені огидні.
Чому ж тоді невимушено так
Слова мої поезією стали,
І задоволені знавці, ще й як…
Вгадаєте причину? Не вгадали.
Ще спробуєте? Ні. Віршую струнко,
Бо я натхненний Зірчиним цілунком.
Переклад 12.10. 2014
(В оригіналі згадується Аганіппське джерело біля гори Гелікон у Греції. Вважалося, що той, хто нап’ється звідси, одержить поетичне натхнення. Темпейська долина — також в Греції між горами Пеліон і Осса; її красу прослаяляли поети.
Про всяк випадок: струнко віршує сер Філіп, а не перекладачка:-)).
89.
Now that of absence the most irksom night
With darkest shade doth ouercome my day;
Since Stellaes eyes, wont to giue me my day,
Leauing my hemisphere, leaue me in night;
Each day seemes long, and longs for long-staid night;
The night, as tedious, wooes th’ approch of day:
Tired with the dusty toiles of busie day,
Languisht with horrors of the silent night,
Suff’ring the euils both of day and night,
While no night is more darke then is my day,
Nor no day hath lesse quiet then my night:
With such bad-mixture of my night and day,
That liuing thus in blackest Winter night,
I feele the flames of hottest Sommer day.
89.
Зійшла ненависна розлуки ніч,
І темрява затьмарила мій день,
Бо Зірки зір озорював мій день,
Тепер пішла — мені лишила ніч;
Задовгий день все кличе довгу ніч,
Занудно ніч прийти благає день,
Сумної праці сповнений мій день,
Страхами мовчазна лякає ніч;
Ось так мене терзають день і ніч,
За ночі всі темніший маю день,
За дні усі тривожніша є ніч;
Мені перемішались ніч і день:
І зношу я зимову чорну ніч,
Чекаю на яскравий літній день.
Переклад 14. 10. 2014.
90.
Stella, thinke not that I by verse seeke fame,
Who seeke, who hope, who loue, who liue but thee;
Thine eyes my pride, thy lips mine history:
If thou praise not, all other praise is shame.
Nor so ambitious am I, as to frame
A nest for my young praise in lawrell tree:
In truth, I sweare I wish not there should be
Grau’d in my epitaph a Poets name.
Ne, if I would, could I iust title make,
That any laud thereof to me should growe,
Without my plumes from others wings I take:
For nothing from my wit or will doth flow,
Since all my words thy beauty doth endite,
And Loue doth hold my hand, and makes me write.
90.
Неправда, Зоре, що поета слави
Шукаю: я живу лише тобою,
Не знаю інших гордості й розвою:
Не хвалиш ти — ганебні всі ухвали.
А правда, що пишатись не бажав би
Увінчаною лавром головою;
Не тішусь зовсім мрією такою,
Щоб як поета згодом поминали.
Якби хотів, то титул справедливий,
Здобув би, славу істинну від нього,
Для пір’я не тріпав би інших крила;
Бо нині сам не створюю нічого,
Що я пишу — твоя краса римує,
Любов рукою водить, як віршую.
Переклад 08. 10. 2014
91.
Stella, while now, by Honours cruell might,
I am from you, light of my life, misled,
And whiles, faire you, my sunne, thus ouerspred
With Absence vaile, I liue in Sorrowes night;
If this darke place yet shewe like candle-light,
Some beauties peece, as amber-colour’d hed,
Milke hands, rose cheeks, or lips more sweet, more red;
Or seeing jets blacke but in blacknesse bright;
They please, I do confesse they please mine eyes.
But why? because of you they models be;
Models, such be wood-globes of glist’ring skies.
Deere therefore be not iaelous ouer me,
If you heare that they seeme my heart to moue;
Not them, O no, but you in them I loue.
91.
Розлучений я, Зоренько, з тобою:
Свою важку правицю Честь наклала,
Тебе Відсутність, мов вуаль, сховала,
І взятий я Самотністю сумною.
Свічки прямують стежкою нічною:
Рожеві щічки, білі ручки мали,
Червоні губки посміх надсилали,
А очі в них сіяли — чорнотою.
Зізнаюсь: їх краса мені приємна.
Але чому? Вони з тобою схожі,
Так, як із небом — дерев’яна сфера.
Тут зради зовісм статися не може.
Не вір, що хтось до серця промовляє:
Не їх — тебе одну я в них кохаю.
Переклад 10. 10. 2014
101
Stella is sicke, and in that sicke-bed lies
Sweetnesse, which breathes and pants as oft as she:
And Grace, sicke too, such fine conclusion tries,
That Sickenesse brags it selfe best grac’d to be.
Beauty is sicke, but sicke in so faire guise,
That in that palenesse Beauties white we see;
And Ioy, which is inseparate from those eyes,
Stella now learnes (strange case) to weepe in me.
Loue mones thy paine, and like a faithfull page,
As thy lookes sturre, runs vp and downe, to make
All folkes prest at thy will thy paine to swage;
Nature with care sweates for hir darlings sake,
Knowing worlds passe, ere she enough can finde,
Of such heauen-stuffe to cloath so heau’nly minde.
101
Нездужає Зоря, і, так, як хвора,
Зітхають Солодощі важко й часто,
Нездужає Люб’язність — отже, скоро
Недуг хвалився: cтав люб’язний надто.
Нездужає Краса — ясна й прозора,
Хвороби блідість любування варта,
І Усміх — він її оздоба зору —
На сльози в мене обернувся раптом.
Любов пильнує, мов служник твій вірний,
На рух очей біжить, турботу має,
Шукає, чим поменшити біль сильний,
Природа піт за тебе проливає,
Бо знає: знов віки би будувала
Душі довершеній плоть досконалу.
Переклад 13.10. 2014
107.
Stella, since thou so right a princess art
Of all the powers which life bestows on me,
There ere by them aught undertaken be
They first resort unto that sovereign part;
Sweet, for a while give respite to my heart,
Which pants as though it still should leap to thee,
And on my thoughts give thy lieutenancy
To this great cause, which needs both use and art,
And as a queen, who from her presence sends
Whom she employs, dismiss from thee my wit,
Till it have wrought what thy own will attends.
On servants’ shame oft master’s blame doth sit.
Oh let not fools in me thy works reprove,
And scorning say, “See what it is to love.”
107
Як, Зоре, ти — володарка усіх
Чуттів і сил, що від життя я маю,
То перш, ніж їх до справи докладаю,
Вони указів слухають твоїх.
То хай надійде дозвіл йти до них,
Бо серце все до тебе пориває.
На подвиг, що до мужності волає,
Пошли підданців, люба, ти своїх.
Як королева лицарів відпустить,
Щоб за її велінням їй служили,
Так відпусти мій розум: в бій він мусить,
За сором мій тебе щоб не судили.
Нехай не будуть дурні двох ганьбити,
Сміятись з нас: «Ось як воно — любити!»
Переклад 13.10.2014
(Наступні два сонети за змістом не належать до циклу «Зорелюб і Зірка» і були відсутні в його ранніх виданнях, але включаються до деяких видань циклу наприкінці його. Можливо, вони підходять для того, щоб символізувати кінець життя Філіпа Сідні, який одружився з іншою і загинув на війні в Нідерландах — точніше, помер від одержаної в бою рани. Його смерть спричинила в Англії загальну жалобу, і він одержав славу найбільшого англійського лицаря всіх часів (чи, може, найулюбленішого). За грою долі, вдова Філіпа Сідні стала після його смерті дружиною Роберта Девере, 2-го графа Ессекса, брата Зірки-Пенелопи: Сідні перед смертю доручив Ессексові піклуватися про його родину).
109.
Thou blind mans marke, thou fooles selfe-chosen snare,
Fond fancies scum, and dregs of scatter’d thought:
Band of all euils, cradle of causelesse care;
Thou web of will, whose end is neuer wrought:
Desire! Desire! I haue too dearly bought,
With prise of mangled mind, thy worthlesse ware;
Too long, too long, asleepe thou hast me brought,
Who shouldst my mind to higher things prepare.
But yet in vaine thou hast my ruine sought;
In vaine thou madest me to vaine things aspire;
In vaine thou kindlest all thy smokie fire;
For Vertue hath this better lesson taught,—
Within my selfe to seeke my onelie hire,
Desiring nought but how to kill Desire.
109.
Сліпця ознако, пастко для дурних,
Уяви піно, марних дум начиння,
Вінку всіх зол, зерно тривог пустих,
Бажання нескінченне павутиння,
Задорого твій зайвий крам, Хотіння,
Купив — і розуму ледь не згубив.
Навіяло ти довге сновидіння,
Тому, хто вартий зовсім інших снів!
Облиш своє убивче мерехтіння —
Дарма знов кличеш суєтою жити;
Вогню курного вже не запалити,
Бо від Чесноти маю я спасіння:
Своїй лиш доброчесності служити,
Хотіти одного — Хотіння вбити.
Переклад 13.10. 2014
110.
Leaue, me, O loue which reachest but to dust,
And thou, my mind, aspire to higher things.
Grow rich in that which neuer taketh rust;
Whateuer fades, but fading pleasure brings.
Draw in thy beames, and humble all thy might
To that sweet yoke where lasting freedomes be;
Which breakes the clowdes, and opens forth the light,
That doth both shine and giue us sight to see.
O take fast hold; let that light be thy guide
In this small course which birth drawes out to death,
And thinke how euill becommeth him to slide,
Who seeketh heau’n, and comes of heau’nly breath.
Then farewell world; thy vttermost I see:
Eternall Loue, maintaine thy life in me.
110.
Підвладне тліну, прощавай, Кохання!
Хай блага вищого мій розум прагне —
Багатства, що не знає зіпсування:
Бо в’яне й щастя, дане тим, що в’яне.
Хай розум зменшить сяйво, хай скорюся
Неволі, звідки справжню волю маєм,
Розтануть хмари, брами відімкнуться
Для світла, що нас бачити навчає.
Нехай це світло водить за собою
Завжди мій розум на шляху життєвім;
Нехай повстане проти зла до бою,
Хто прагне неба і створився небом.
Буденний світе, покінчив з тобою;
Живи в мені ти, Вічная Любове!
Переклад 10.10. 2014
ID:
704922
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.12.2016 18:57:49
© дата внесення змiн: 17.11.2023 18:02:00
автор: Валентина Ржевская
Вкажіть причину вашої скарги
|
