Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДІТЕЙ ЗАБРАВ ГОЛОДОМОР (продовження і закінчення) - ВІРШ


геометрія: ДІТЕЙ  ЗАБРАВ  ГОЛОДОМОР                     (продовження і закінчення) - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 20

Пошук


Перевірка розміру




ДІТЕЙ ЗАБРАВ ГОЛОДОМОР (продовження і закінчення)

Як бідувала сім"я після від"їзду Полі, мені розповіла Варя, яка вижила у цьому страшному лихолітті. Найбільше їй запам"яталося і вразило, як вони на різдвяні свята ходили колядувати. Хоч було й холодно, адже одягнені абияк та щей знесилені від постійного недоїдання,ішли від хати до хати і своїми слабенькими голосочками співали колядки. І хоча нестатки були в кожній сім"ї, люди все одно виносили їм:хто печений буряк, чи картоплину, хто жменю квасолі, гороху, проса, а хто й маторженик. Це хоч і трохи, та все ж допомогло витримать від недоїдань і загибелі. До весни ще було далеко і голод звалив Василька і Павлика. Як не намагалася Настя врятувати синочків, нічого не допомогло - померли наприкінці зими. А згодом біда наздогнала й Федюню. Хлопчина зліг і вже не міг ні ходити, ні говорити. Знесилена і згорьована Настя, зібравши останні сили, пішла у садок в надії знайти хоч якісь бруньки, чи корінці, та зварити навар, бо дивитися як помирають діти, було несила. І тут вона побачила маленького зайчика, що гриз кору деревця. Перемагаючи втому і слабість, вона, мов дика кішка, підкралася до нього і накрила своєю хусткою, впавши зверху. Довго не вірила в таку удачу і ніяк не наважувалася встати. А потім все ж підвелася і, похитуючись, понесла свою здобич до хати. Вона навіть не стала білувати зайчика, а поклала на рогач і піднесла до вогню в печі, щоб обсмалити. А коли зварила бульйон, то з жахом усвідомила, що Федуні він уже не був потрібний, помер хлопчина. Навесні повернулася з Донбасу Поля, привезла продукти, куплені за зароблені на шахті, де їй довелося працювати, гроші, та ще й гостинці від дядьків. Стала відгодовувати знесилених маму, Галю, Варю і Андрійка, врятувавши їх від смерті. А згодом з"явилася травичка, бруньки на деревах і стало трохи легше. Тепер уже Андрійко намагався допомогти сім"ї вижити: збирав трави, ловив рибу, іноді допомагав сусідам і односельцям виконати якусь роботу, а ті в свою чергу віддячували хлопцю хоч якимись продуктами. Тоді Поля пішла працювати у Шарівський радгосп. Там покищо нічого не платили, зате кормили тричі на день, а розрахуватися обіцяли після жнив.. Діти щипали травичку, шукали торішні ягоди, а згодом цвіт акації -"кашку", як вони її називали. Та й тут біда їх не облишила. Якось Галинці вдалося вилізти на дерево. Рвала цвіт і кидала на землю, а діти - свої і сусідські - збирали і їли, їли. А потім почули тріск гілорк. То впала Галинка. Малеча розбіглася хто куди, ще й побоялися мамі про це розповісти. Коли ж та сама знайшла дівчинку, її вже не можна було врятувати. Згодом Андрійко назбирав у лісосмузі грибів, не стримався і кілька з них з"їв сирими.. Повернувся додому і впав, розсипавши ті гриби. Настя знову робила все можливе, аби врятувати дитину: промивала шлунок, напувала відварами. Не допомогло - не стало Андрійка.Убита горем Настя, зовсім заслабла, перестала їсти, опухла і осліпла... Поля у той час працювала у радгоспі, спочатку сапала буряки, соняхи, городину, а потім в"язала снопи, вантажила їх на підводи і гарби, крутила молотарку. Не раз просилася у бригадира відпустити її хоч на день- два додому, та той щоразу вмовляв дівчину зачекати до кінця жнив, тоді напечуть хліба з нового врожаю і буде їй що понести додому. Поля погодилася, та жнива ще не закінчилися,як хтось прийшов з Вершинокам"янки на роботу і повідав бригадиру, що майже вся сім"я Полі вимерла. Бригадир негайно видав дівчині і продуктів, і хліба, та й відпустив на тиждень додому. Швиденько зібравшись, дівчина вирушила в дорогу. Йти було далеченько, кіломентрів з 15, та вона здолала цю відстань без перепочинку. А коли вдалині замайоріла рідна хата, серце забилося тривогою, їй забракло повітря і вона зупинилася... Село ніби вимерло: ні людей, ні худоби, навіть собаки не гавкали. Коли ж нарешті відірвала натружені ноги від землі і рушила далі, то помітила на подвір"ї димок. Зраділа, значить є хтось живий. Зайшла на подвір"я і побачила Варю, яка сиділа біля пічки, на якій щось кипіло. Варя побачила сестру і заплакала, простягнувши тоненькі ручки назустріч. Підвестися і підійти до Полі вона вже не мала сили. Поля підхопила дівча на руки, лагідно пригорнула до себе і запитала, де ж решта. А та, ледве чутно промовила: "Немає... Померли... Там,(показала на хату), тільки мама, але й вона помирає..." По її щічках потекли сльози. Зайшовши до хати, Поля дала мамі і сестрі по маленькому шматочку хліба і по півсклянки кип"яточку. Вони просили ще, та дівчина знала, що більше неможна. За тиждень вона виходила і маму, і сестру, та й знову повернулася до радгоспу. Тепер вона брала раз у два тижні вихідні і несла рідним свої зароблені продукти. Так вона врятувала їх від смерті. Отак гинули діти сонця і великої нашої землі. НЕХАЙ НІКОЛИ НЕ ПОВТОРИТЬСЯ ТАКЕ ЛИХОЛІТТЯ!..

ID: 703224
Рубрика: Проза
дата надходження: 27.11.2016 15:07:14
© дата внесення змiн: 17.03.2018 09:10:46
автор: геометрія

Мені подобається 7 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Іванюк Ірина, Ганна Верес
Прочитаний усіма відвідувачами (252)
В тому числі авторами сайту (14) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

LubovShemet, 27.11.2016 - 20:42
Читала, плакала, бо пригадували розповіді своіх рідних про той страшний голодомор. Вмирали гарні, розумні дітки, працьовиті і добрі люди..знищували цвіт націі... А в спустошені села і міста заселяли " нових господарів" , потомки яких вже не голодом, а зброею вбивають украінців.. 17
 
геометрія відповів на коментар LubovShemet, 27.11.2016 - 22:10
Дякую, Любо! На жаль це гірка правда, та ще й не видно їй кінця... 16 smile 17 fright 17 42 43 17 31 flo26
 
Ганна Верес, 27.11.2016 - 19:19
Читаю, плачу і думаю, через які випробування пройшов наш народ! Як можна поважати після цього навіть народ Росії, коли у них вистачає розуму виходити проти визнання голодомору геноцидом. А що ж це було?!
Спасибі, Валю. 12 16 17 17 give_rose
 
геометрія відповів на коментар Ганна Верес, 27.11.2016 - 19:31
Дякую, Ганю! Я за один вечір не могла й написати, сльози не давали. Ті страшні події підірвали здоров"я моєї мудрої бабусі, то вона й прожила лише 62 роки. То був геноцид, по іншому не назвеш... 17 17 31 flo26
 
Чайківчанка, 27.11.2016 - 19:18
17 17 минулий час у пам'яті живе
 
геометрія відповів на коментар Чайківчанка, 27.11.2016 - 19:23
Дякую, Чайківчаночко! Минулий час живе і житиме у нашій пам"яті, допоки живемо ми... 16 flo31 17 17 31 flo26
 
Ніна-Марія, 27.11.2016 - 19:00
Читати неможливо, а як же було Їм 17 17 17 cry cry cry
 
геометрія відповів на коментар Ніна-Марія, 27.11.2016 - 19:11
Дякую, Ніно! Отож певне через те і мамі, і бабусі не хотілося про ті стращні роки розповідати, а тьотя Варя наймолодша, лише на 12 і 13 років старша від нас з братом, то ми потроху і випитували в неї про ті події... love17 17 flirt 17 31 flo26
 
Іванюк Ірина, 27.11.2016 - 18:52
Написано бедоганно!Атмосфера того часу відчутна і вражає болем... 17 17 17
 
геометрія відповів на коментар Іванюк Ірина, 27.11.2016 - 19:07
Дякую, Іринко! Моя тьотя Варя, про яку я теж у своїй розповіді писала, була дуже гарна і талановита,то вона найбільше нам з братом і розповідала: і про ті страшні часи,і ще багато про що, хоч на той час і була дитиною, та все пам"ятала... fright 17 42 17 31 flo26
 
Antropos, 27.11.2016 - 18:44
Бог все бачить, не пробачить...
 
геометрія відповів на коментар Antropos, 27.11.2016 - 19:02
Дякую,Antropos! А чи знає Бог,та й люди, чи відають, що сироти обідають?..Може Бог і знає, та чому ж таке допускає?..А є люди, точніше людці,є такі,що над цим і не задумуються, їм ніколи, вони ж ще не все загребли... smile 17 fright 17 31 flo26
 
Antropos відповів на коментар геометрія, 27.11.2016 - 19:07
Все залежить від оберту карми. smile
 
Зоя Енеївна, 27.11.2016 - 18:21
Дохідливо розповіли про сумні долі працьовитих людей,які помирали від голоду на родючій землі! 17 17 17
 
геометрія відповів на коментар Зоя Енеївна, 27.11.2016 - 18:50
Дякую, Зою! Це ж мої рідні: бабуся, мама і тьотя, усі вони були наділені великими здібностями та сумною долею, на жаль... fright 17 love17 17 flirt 17 31 flo26
 
laura1, 27.11.2016 - 17:42
17 cry Дуже сумна розповідь. Моя бабуся теж розповідала багато про голодомори. Бо народилася вона у 1912 році, і пережила всі війни і голодомори. А вижила лише завдяки тому, що вміла шити, в'язати. Бралася за любу роботу. І дуже важко працювала. Але прожила 96 років. Так, мабуть, Господь нагородив її за муки, які вона пройшла, довгим життям. Дякую Вам за розповідь. Майбутні покоління повинні знати нашу страшну історію.
 
геометрія відповів на коментар laura1, 27.11.2016 - 18:47
Так, Лауро, сумна розповідь про такі важкі і сумні часи. Моя бабуся Настя прожила чуть більше 60 років, а мама Поля, дякувати Богу, майже 93, а тьотя Варя 70. Та в моїй пам"яті вони живі! 17 fright 42 17 31 flo26
 
Ніна Незламна, 27.11.2016 - 16:53
12 17 17 17 Що можна сказати cry cry cry
Земля ім пухом.... Тяжкі були часи...Хай Бог милує,щоб люди це пізнали ще..17 17
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 27.11.2016 - 18:37
Дякую, Ніно! Того, що було забувати не можна і подібного допустити теж не можна... smile 17 fright 17 43 42 17 31 flo26
 

Нові твори