Як бідувала сім"я після від"їзду Полі, мені розповіла Варя, яка вижила у цьому страшному лихолітті. Найбільше їй запам"яталося і вразило, як вони на різдвяні свята ходили колядувати. Хоч було й холодно, адже одягнені абияк та щей знесилені від постійного недоїдання,ішли від хати до хати і своїми слабенькими голосочками співали колядки. І хоча нестатки були в кожній сім"ї, люди все одно виносили їм:хто печений буряк, чи картоплину, хто жменю квасолі, гороху, проса, а хто й маторженик. Це хоч і трохи, та все ж допомогло витримать від недоїдань і загибелі.
До весни ще було далеко і голод звалив Василька і Павлика. Як не намагалася Настя врятувати синочків, нічого не допомогло - померли наприкінці зими. А згодом біда наздогнала й Федюню. Хлопчина зліг і вже не міг ні ходити, ні говорити. Знесилена і згорьована Настя, зібравши останні сили, пішла у садок в надії знайти хоч якісь бруньки, чи корінці, та зварити навар, бо дивитися як помирають діти, було несила. І тут вона побачила маленького зайчика, що гриз кору деревця. Перемагаючи втому і слабість, вона, мов дика кішка, підкралася до нього і накрила своєю хусткою, впавши зверху. Довго не вірила в таку удачу і ніяк не наважувалася встати. А потім все ж підвелася і, похитуючись, понесла свою здобич до хати. Вона навіть не стала білувати зайчика, а поклала на рогач і піднесла до вогню в печі, щоб обсмалити. А коли зварила бульйон, то з жахом усвідомила, що Федуні він уже не був потрібний, помер хлопчина.
Навесні повернулася з Донбасу Поля, привезла продукти, куплені за зароблені на шахті, де їй довелося працювати, гроші, та ще й гостинці від дядьків. Стала відгодовувати знесилених маму, Галю, Варю і Андрійка, врятувавши їх від смерті. А згодом з"явилася травичка, бруньки на деревах і стало трохи легше. Тепер уже Андрійко намагався допомогти сім"ї вижити: збирав трави, ловив рибу, іноді допомагав сусідам і односельцям виконати якусь роботу, а ті в свою чергу віддячували хлопцю хоч якимись продуктами. Тоді Поля пішла працювати у Шарівський радгосп. Там покищо нічого не платили, зате кормили тричі на день, а розрахуватися обіцяли після жнив..
Діти щипали травичку, шукали торішні ягоди, а згодом цвіт акації -"кашку", як вони її називали. Та й тут біда їх не облишила. Якось Галинці вдалося вилізти на дерево. Рвала цвіт і кидала на землю, а діти - свої і сусідські - збирали і їли, їли. А потім почули тріск гілорк. То впала Галинка. Малеча розбіглася хто куди, ще й побоялися мамі про це розповісти. Коли ж та сама знайшла дівчинку, її вже не можна було врятувати. Згодом Андрійко назбирав у лісосмузі грибів, не стримався і кілька з них з"їв сирими.. Повернувся додому і впав, розсипавши ті гриби. Настя знову робила все можливе, аби врятувати дитину: промивала шлунок, напувала відварами. Не допомогло - не стало Андрійка.Убита горем Настя, зовсім заслабла, перестала їсти, опухла і осліпла...
Поля у той час працювала у радгоспі, спочатку сапала буряки, соняхи, городину, а потім в"язала снопи, вантажила їх на підводи і гарби, крутила молотарку. Не раз просилася у бригадира відпустити її хоч на день- два додому, та той щоразу вмовляв дівчину зачекати до кінця жнив, тоді напечуть хліба з нового врожаю і буде їй що понести додому. Поля погодилася, та жнива ще не закінчилися,як хтось прийшов з Вершинокам"янки на роботу і повідав бригадиру, що майже вся сім"я Полі вимерла. Бригадир негайно видав дівчині і продуктів, і хліба, та й відпустив на тиждень додому. Швиденько зібравшись, дівчина вирушила в дорогу. Йти було далеченько, кіломентрів з 15, та вона здолала цю відстань без перепочинку. А коли вдалині замайоріла рідна хата, серце забилося тривогою, їй забракло повітря і вона зупинилася... Село ніби вимерло: ні людей, ні худоби, навіть собаки не гавкали. Коли ж нарешті відірвала натружені ноги від землі і рушила далі, то помітила на подвір"ї димок. Зраділа, значить є хтось живий. Зайшла на подвір"я і побачила Варю, яка сиділа біля пічки, на якій щось кипіло. Варя побачила сестру і заплакала, простягнувши тоненькі ручки назустріч. Підвестися і підійти до Полі вона вже не мала сили. Поля підхопила дівча на руки, лагідно пригорнула до себе і запитала, де ж решта. А та, ледве чутно промовила: "Немає... Померли... Там,(показала на хату), тільки мама, але й вона помирає..." По її щічках потекли сльози. Зайшовши до хати, Поля дала мамі і сестрі по маленькому шматочку хліба і по півсклянки кип"яточку. Вони просили ще, та дівчина знала, що більше неможна. За тиждень вона виходила і маму, і сестру, та й знову повернулася до радгоспу. Тепер вона брала раз у два тижні вихідні і несла рідним свої зароблені продукти. Так вона врятувала їх від смерті. Отак гинули діти сонця і великої нашої землі.
НЕХАЙ НІКОЛИ НЕ ПОВТОРИТЬСЯ ТАКЕ ЛИХОЛІТТЯ!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=703224
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 27.11.2016
автор: геометрія