Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: геометрія: ДІТЕЙ ЗАБРАВ ГОЛОДОМОР - ВІРШ


геометрія: ДІТЕЙ  ЗАБРАВ  ГОЛОДОМОР - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 23

Пошук


Перевірка розміру




ДІТЕЙ ЗАБРАВ ГОЛОДОМОР

Так тяжко було мамі все згадати, І розказати нам про той страшний урок, Коли її братів, сестер,..й людей багато,- Невинних в ті роки забрав голодомор... Голодомор!..Від одного цього слова стає моторошно. Важко навіть уявити, що прийшлось пережити людям у ті вже далекі і такі страшні роки. Тоді були примінені найжахливіші способи знищення українського народу. Скільки ж то людей втратили своїх дітей, братів, сестер, батьків?..Певне тому мої бабуся і мама не хотіли нам з братом нічого розповідати. І хоча в роки минулої війни та в післявоєнні 1946 - 1947 роки ми на своїй шкірі відчули і страх, і відчай, і голод, та дізнавшись про страшні події 1932 - 1933 років, ми вже не відставали від мами і бабусі і по крупинці дізнавалися з їх скупих розповідей про ті страждання, які довелося стерпіти нашим рідним.Коли вони згадували про ті події, їх очі застеляли сльози, а голоси зривались на ридання. В роки колективізації сім"ю бабусі було розкуркулено і вислано у село Латівку, що на Дніпроперовщині. Сім"я була без засобів для існування. Жили в якійсь маленькій хатині, схожій на хлів. Їжі ніякої не було. Дорослих примушували працювати від зорі до зорі, а дев"ятеро дітей залишалися "дома" , малечу доглядали старші, самі ж і вишукували, і готували сяку - таку їжу. Від недоїдання малі дуже хворіли. Тоді сім"ї дозволили повернутися додому у рідне село Вершинокам"янку. Моя бабуся Настя була роботящою і мудрою жінкою,добре розумілася на лікарських рослинах, ніколи не відмовляла в допомозі нужденним, тому сподівалася на односельців, які добре знали і поважали її сім"ю.. Допомогли повернутися їй брати Гнат, Левко, Степан, Яків і Гаврило. І хоч у їхніх родинах теж була велика скрута, вони підкинули сестрі і картопельки, і буряків, і моркви, і квасолі, і проса... Полі, в майбутньому моїй мамі, на той час було 18 років, а найменшій Варі - 5. Настя щодня варила борщ, додаючи у нього листя лободи, кропиви, щириці...З кожним днем він ставав усе рідшим, бо треба було економити. А як тут зекономиш, адже на 10 ротів їжі не вистачало. Ще жінка пекла оладки, називаючи їх маторжениками, бо ж у них було не стільки борошна, як трави, а іноді й відсів з полови. Виходили вони важкі, діти ковтали їх через силу, але ж голод вимагав свого. Як - то кажуть: "Хоч і вовна, якби кишка повна." У дітей, особливо у меншеньких, часто боліли животики, вони плакали і просили хлібця. Доки було тепло, найстаршенький із хлопчиків Федюня ловив рибу, але ж таких риболовів було багато, і тому улов був мізерним, а іноді й взагалі ніякий. Молодші шукали і рвали ягоди калини, шипшини, глоду - їли їх свіжим і сушили на зиму. Найтяжче було семирічним близнятам Яші і Петрику. Вони були такі худючі, що здавалося, розірви шкірку і посипляться кістки. Саме їх перших і звалив голод. Коли їм звело животики, Настя готувала відвари трав, напувала їх, намагаючись підтримати синочків. Вони спочатку ковтали, а коли вже зовсім не могли, вона легенько впускала їм по крапельці рідини в ротики і благала ковтнути. Не допомогло. Як народилися, так і померли в один день. Згодом закінчилися всі запаси. Настя не знала, що робити. Люди з села ходили до інших сіл, в Новгородку, Шарівку, несли свої речі (кожухи, чоботи, валянки, калоші - що в кого було), і іноді їм вдавалося обміняти їх на якісь продукти. У Насті нічого не було, адже переїзди, пов"язані з розкуркулюванням, загнали родину на межу зубожіння. І тоді Настя сказала Полі: "Їдь, доню, на Донбас, до дядьків, батькових братів, вони допоможуть влаштуватися на роботу та якось вижити. За нас не турбуйся, що Бог дасть, те й буде. Як люди, так і ми. Та й Федюня вже не маленький, допоможе доглянути менших, та й десь щось заробити..." Хоча й важко було Полі залишати маму з малими завжди голодними дітьми, вона погодилася в надії, що так зможе хоч трохи допомогти і мамі, і братикам та сестричкам. Поїхала. (далі буде)

ID: 703095
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.11.2016 22:46:21
© дата внесення змiн: 17.03.2018 09:13:30
автор: геометрія

Мені подобається 3 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (247)
В тому числі авторами сайту (16) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

laura1, 27.11.2016 - 20:07
12 17 cry
 
Аяз Амир-ша, 27.11.2016 - 14:42
12 Пишіть... 17
 
геометрія відповів на коментар Аяз Амир-ша, 27.11.2016 - 15:28
Дякую, Аязе, поки сил вистачає пишу, хоч і важео про таке писати... smile wink 17 17 31 flo26
 
Надія Башинська, 27.11.2016 - 09:45
16 16 17 16 ГІРКІ СЛЬОЗИ... ТА ПИШІТЬ, ЩОБ ЗНАТИ... І ПАМ'ЯТАТИ!!! flo36
 
С.І.М.ка, 27.11.2016 - 08:50
Вибачте - сьогодні не прочитаю...згодом
17
 
Ніна Незламна, 27.11.2016 - 06:05
12 12 12 17 Так,страшні часи виживання...У мене батьки з 1911 і1912 року,тож теж мені багато розповідали,як Московські діячі присилали отряди грабіжників,як принижували,забирали останнє в нашого народу... Чекаємо далі,пишіть.Успіхів Вам! flo26
 
геометрія відповів на коментар Ніна Незламна, 27.11.2016 - 15:25
Дякую, Ніно ! У мене не було жодного дідуся, маминого татка розкуркулили і вислали,та він там і помер, а таткові і тато, і мама забрав голодомор у 20-ті роки... smile wink 17 17 31 flo26
 

Нові твори