І найцінніше, що в нас залишиться - спогади.
Не стане нічого, та будуть вони.
І як же їх всіх зберегти, не згубити,
щоб було що теплими вечорами робити?!
На які найновіші носії записати,
щоб потім при першій нагоді погортати?!
Згадати все, до найменшої дрібниці,
до свого дитячого відображення в струмковій водиці;
до запаху свіжоспеченого хліба по всій вулиці;
до паперрових корабликів і дощових танців.
Згадати все.
Посумувати чи посміятись.
І, може, навіть заплакати.
За тим, що так яскраво тоді все відбувалось,
за тим чого вже ніколи не повернути.
За людьми тими, котами і собаками,
і навіть за напівстиглими та вже соковитими яблуками.
А ще стільки всього було-перебуло!
Уривками-кадрами інколи в мозку пролітають вони -
ситуації, місця, люди, емоції.
Все те, що так згадати намагаємося ми.
Та пам'ять вперто відмовляється транслювати
нам всі ті колишні драми й комедії.
Знову і знову повертає всіх на сьогоднішні дати,
на онлайн-сеанси теперішніх перепетій.
14/10/16р.
