Ми надзвичайні, ми народжені тут
На оцій Богом даній землі.
Наші простори безкрайні,
Краєвиди звісно файні,
Перспективи надзвичайні,
В надрах розкоші розмайні -
Те, що серце у теплі
Зберігає в ті моменти,
Важкого й буремного,
Як отруйні репеленти
Роз’їдаючого всього.
Ми тут газди. І нікого
За віки трагедій, драм
Не знайшлось на зміну нам.
Через голод, війни, смуток,
Через зради й невезіння
Вік за віком жеврів жмуток
Незнищенного коріння.
Зовні його корчували
Та ретельно виривали
Так завзято і без стиду,
Що прокляття і огиду
Цим лиш можна викликати.
Нам до всього не звикати,
Ми – сучасності цвітіння,
Хоч звичайно наші вміння
Не якісь там надприродні,
Ми не дарвіни і канти,
Ми і так тут жити згодні.
Тільки б дали спокій хижі.
В них були б напевне грижі,
Якби всі їхні зусилля,
Узурпація й насилля –
Все, що є для них дотичним,
Було потугом фізичним.
Лиш би спокій та можливість,
Лиш не підлість та зрадливість
Нам дали й не заважали,
От тоді би забуяли
Наші статок, щастя, воля,
Не залежала би доля
Від моментів та випадків,
А від розуму нащадків.
Ми б в Європі стали вічним
Центром не географічним.
Бо ми варті, ми достойні,
Ми не гірші за усіх,
Незалежні та пристойні,
Цим не скористатись гріх.
