Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Мельничин: Дощ, дощ ллє - ВІРШ


Ірина Мельничин: Дощ, дощ ллє - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 20

Пошук


Перевірка розміру




Дощ, дощ ллє

Я повільно простую сірою осінньою вуличкою, подеколи зачіпаючи черевиком на землі сухе скручене листя. Мої кроки відлунюють беззвучно й непомітно, і я щасливий був би зовсім про них не знати, але занадто ясне відчуття асфальту під ногами постійно повертає до реальності і од того ще більш посилює відчуття власної німої нікчемності. З немилосердним завзяттям на землю збігає холодний бистроногий дощ. Я уявляю, як він хвацько цокотить у ринві, немов елегантні жіночі пальці, що знервовано вистукують на столі дзвінку неспокійну мелодію. Я вперто намагаюсь не забути цей звук і відтворюю його в голові щоразу, коли мати над чимось міркує або невдоволена; вона завше мимоволі повторює цей жест руками, якщо середовище навколо неї стає занадто некомфортним для її власного багатогранного душевного світу зі своїми переконаннями й принципами. Стараюсь не забути я й шум теплого вересневого дощу, та з кожним разом це видається мені дедалі складніше. Колись зовсім не зважав на нього, куди більше мені подобались самі важкі численні краплі, під якими я самовпевнено, з усміхом на розпашілому обличчі, гасав, повертаючись зі школи, через що потім часто сидів удома з високою температурою. Але тепер усе змінилось, адже такі ситуації, як та, що трапилась зі мною, не можуть не поміняти деякі речі. З кожним днем мені усе важче заздалегідь завважити дощ, та й сам він щоразу чомусь стає усе холоднішим та нестримнішим. Швидко проноситься вулицею морозний вітер. Я мимоволі здригаюсь, обпечений несподіваним холодом і вирішую пришвидшити ходьбу. Вітер без свисту, безмовний вітер, німий – він б’є душу, немов добрячий міцний батіг, якого хтось неочікувано спрямовує на тебе прямісінько в серце. Коли я помічав його гучні пориви, вітер слугував для мене пересторогою і знаком. Легка прохолода од нього була навіть приємною. Вітер немов шепотів тобі ледь чутні попередження, щось на кшталт: «Хей, друже, поспішай! Скоро почнеться дощ!». Можливо, я усе перебільшую, та чому його шепотіння вже зовсім сплелося з моїми думками? Чому воно видається все боліснішим та приходить щоразу так несподівано й обпалююче, а вітер стає усе холоднішим та немилосерднішим? Звісно, це всього лише моє марення. Я пригадую, як одного разу вітер скинув мене додолу, мов натерту до блиску прозору склянку. Чи я сам тоді спричинив це? Не надто вдало й хороше влаштувався на вибраній опорі, занадто безпечно та необдумано обрав своє життєве місце-призначення? Тепер я уже не розберу. Більше того, мені приходять у голову зовсім безглузді й легковажні міркування. Немов, уже тоді я не завважив жодної зміни, жодного звуку. Та я іще раз пригадую собі усі ті події і таки змушений погодитись з власним неприємним внутрішнім голосом: я таки не помітив анічогісінько. Я нестримно летів униз, повністю поглинений спогадами про свої щасливі, не так давно минулі, історії, хоча в мені уже давно не було криштальної водиці. І отямившись тільки за мить до знищення, я лише й устиг побачити пусту, вкриту сірою пилюкою землю, коли уже лежав в друзки розбитий, розгублений та спустошений. Прозора, прозора склянка – вона видається цікавою лише коли виграє різнобарвним сонячним промінням на своїй нестабільно-багатогранній поверхні, коли ви й чекали її такою побачить, правда? Про розкидане непримітне скло ніхто не пригадає, хіба якщо сам випадково наступить босою душею на нього, а тоді вилається і спробує усе хутчіше прибрати та кинути в смітник. Рідко буває так, що хтось наважиться склеїти склянку. Та й чи буде вона після того уже такою, як раніш? Людям не цікаві побиті непримітні особисті, вони занадто «неправильно» виблискують світлом. Дорога до неможливості довга. Дощ так само беззвучно ллється на усе, що тільки можна окинуть оком, та мені чомусь видається, що лиється він тільки на мене. Багато хто під час навіть дрібного дощику одразу ховається по домівках і це тимчасово рятує його, але не міняє того факту, що все ж доведеться здобути собі хорошу парасолю. Бо хто ж зна, можливо, наступного разу нагряне злива? Деякі сміливці спеціально шукають, де б ото більше змокнути й безстрашно біжать під найсильнішим дощем. Та рідко таким вдається оминути неприємні наслідки, тільки справжніх щасливчиків Доля не примушує потім самотньо лежати в блідій палаті з пневмонією. Я ж іду під парасолею і це захищає мене навіть од цього чудного німого дощу, та, як мені видається, останнім часом й це уже марне. Краплі усе одно повільно стікають по моєму блідому обличчі, а тіло часто проймає миттєве тремтіння через змоклу тонку куртку. Схоже, у моїй парасолі з’явились дірки. Чи я не надто хороше нею вкриваюсь?.. Сірий асфальт лякає мене своєю нескінченністю. Вітер безжально шмагає моє тіло, а ноги перечіпаються за щось на землі. Я ступаю по битому склі, його надзвичайно багато. Пришвидшую ходу, щоб усе це нарешті скінчилось. Та, схоже, це неможливо – я беззвучно, занадто непомітно й швидко топчу шматочки-скельця самого себе. Усе занадто похмуре й сіре, занадто чітке й виразне. Моторошна країна тиші і розгубленості – я й сам її житель. Думки змішуються, перебивають одна одну, звучать у моїй голові страшенно гучно й дзвінко, та безжально сплутано-незрозуміло. Я стараюсь розібратись у них, усвідомити щось іще, окрім безладного божевілля тривоги. Я мимоволі повторюю у голові звук постукування пальців – ось, він десь там, приглушено цокотить у ринві. А дощ ллє, ллє, ллє. Безмовний дощ.

ID: 694501
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.10.2016 14:21:00
© дата внесення змiн: 16.10.2016 22:42:26
автор: Ірина Мельничин

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали: Зачарований Київ
Прочитаний усіма відвідувачами (331)
В тому числі авторами сайту (9) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі.




КОМЕНТАРІ

grower, 15.10.2016 - 18:13
"хтось неочікувано направляє", а краще "спрямовує"; "гей, друже"; "вірно" не годиться. кажуть: "правда?"; останнє речення абз. 4 потребує корегування; "чи я не надто хороше" відредагуйте також: "хороше" – не дуже доречне тут, і загалом виклад невиразний; "нескінченністю"; про скляку раніше: чому "натерту до блиску"? така метафора складна, невмотивована
 
Ірина Мельничин відповів на коментар grower, 15.10.2016 - 19:39
Спасибі за виправлення, подумаю, як виправити деякі моменти
"Хей, друже", певне, не мінятиму, завжди пишу "хей", якось уже привикла
Про "натерту до блиску" - ну, тут під цим розуміється доведення до бажаного стану, оманлива правильність, відчуття власної надуманої важливості, яку до тебе лестощами донесли інші, щоб зробити тебе таким, яким бажають бачити. Це типу те саме, що й далі роз'яснюється в моменті "прозора, прозора склянка". Не можу точніше пояснити, я й сама до пуття не розумію значення тих метафор, які використовую.:"D
 
grower відповів на коментар Ірина Мельничин, 15.10.2016 - 19:46
метафора нормальна, та невміло вжита. слід було перше описати ту абстрактну склянку, і аж тоді порівняти її з особистістю героя: "гай, тая склянка – то ж я сам!". а "хей" – дурня, російська транскрипція англійського "hey". в українській мові оте "гей" існує споконвіку
 
Ірина Мельничин відповів на коментар grower, 15.10.2016 - 21:30
Так, ви, певне, маєте рацію, але якось переписувати весь абзац не надто є бажання й натхнення.:")
Просто "хей" звучить якось м'якше, що мені більше подобається. Гаразд, якщо буду десь ще використовувати, то вживатиму "гей", нехай тут уже буде так.
Спасибі за коментарі, а то мені здавалось, що такий безглуздий безсюжетний твір навіть виправлень не вартий.:'D
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Людина середнього віку
dashavsky: - Ні тут, ні там.
Синонім до слова:  концерт
Зелений Гай: - музопляска
Синонім до слова:  казино
Зелений Гай: - гральня
Синонім до слова:  казино
*SELENA*: - азартофобник
Синонім до слова:  казино
Svitlana_Belyakova: - ігроблуд
Синонім до слова:  концерт
dashavsky: - Виступ
Синонім до слова:  казино
dashavsky: - Дуригріш.
Синонім до слова:  концерт
Genyk: - П"янісімо,п"янісімо...
Синонім до слова:  казино
Genyk: - Барліг
Знайти несловникові синоніми до слова:  казино
Юхниця Євген: -
Знайти несловникові синоніми до слова:  концерт
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Микола Холодов: - Середняк
Синонім до слова:  Мрія
Ростислав Сердешний: - мерехтіння або жевріння бажань
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екваторик
Синонім до слова:  Мрія
Genyk: - Мозкова жарптиця
Синонім до слова:  Мрія
Svitlana_Belyakova: - Пусте замороччя
Синонім до слова:  Мрія
Master-capt: - Бажання.Марення.Збагнення.
Знайти несловникові синоніми до слова:  Мрія
Іван Мотрюк: -
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - центрист
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Nikolya: - посередник
Синонім до слова:  Хліб
Это_я_Алечка: - Жизнь, суть, сытость, заработок, дом.
Синонім до слова:  Звичка
Іван Мотрюк: - залежність
Синонім до слова:  Люстерко
Іван Мотрюк: - Самогляд
Синонім до слова:  дерево
Svitlana_Belyakova: - Паросток життя
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Genyk: - Екватор
Синонім до слова:  Людина середнього віку
Svitlana_Belyakova: - підстаркувата
Знайти несловникові синоніми до слова:  Людина середнього віку
Юхниця Євген: -
Синонім до слова:  Хліб
Genyk: - Насущний
Синонім до слова:  Люстерко
Genyk: - Себевид
Синонім до слова:  Туман
Genyk: - Тимчасова ревність...
Синонім до слова:  Люстерко
*SELENA*: - верцадло, свічаддя
Синонім до слова:  звук
Sin el mar: - Мелодія, голос.
Нові твори